Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.09.2026 р. № 5682/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

   Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у звернені, Товариство – резидент України (Боржник) отримала позику від юридичної особи – нерезидента (далі – Первісний кредитор) відповідно до укладеного договору позики. Відповідно до умов договору позики Товариство (Боржник) має зобов'язання перед Первісним кредитором щодо: повернення основної суми позики; сплати процентів, нарахованих відповідно до умов договору позики.

Сторони планують укласти договір відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступить фізичній особі – резиденту України (далі – Новий кредитор) право вимоги до Товариства за договором позики.

Новий кредитор не є фізичною особою – підприємцем та не є самозайнятою особою.

На дату укладення договору відступлення права вимоги сума заборгованості Товариства (Боржника) перед Первісним кредитором складатиметься з: основної суми позики; процентів, нарахованих за договором позики до дати укладення договору відступлення права вимоги.

При цьому після укладення договору відступлення права вимоги Первісний кредитор не матиме права на подальше нарахування процентів, а Новий кредитор набуде право на отримання від Компанії саме тієї суми заборгованості, яка існуватиме на дату відступлення права вимоги.

Ціна відступлення права вимоги, що сплачується Новим кредитором Первісному кредитору, дорівнюватиме загальному розміру заборгованості Товариства на дату відступлення права вимоги, тобто сумі основного боргу та процентів, нарахованих до цієї дати.

Таким чином, ціна придбання права вимоги Новим кредитором дорівнює номінальній сумі права вимоги, яку в подальшому Товариство (Боржник) сплатить Новому кредитору.

При цьому після відступлення права вимоги нові проценти за договором позики нараховуватись не будуть.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи є право вимоги за договором позики, набуте фізичною особою – резидентом у юридичної особи – нерезидента за договором відступлення права вимоги інвестиційним активом у розумінні п. 170.2 ст. 170 Кодексу? Чи повинна при визначенні бази оподаткування враховуватися сума коштів, сплачена фізичною особою Первісному кредитору за придбання права вимоги?

Якщо такі витрати враховуються, то чи є базою оподаткування виключно позитивна різниця між коштами, отриманими фізичною особою від Боржника, та документально підтвердженими витратами на придбання права вимоги? Якщо ДПС вважає, що витрати на придбання права вимоги не враховуються, просимо зазначити конкретну норму Кодексу, яка встановлює таке обмеження?

2. Яка дата є датою виникнення доходу (у випадку, якщо він виникає) фізичної особи – дата укладення договору відступлення права вимоги, реєстрація змін в НБУ чи дата фактичного отримання коштів від Боржника?

Якою є база оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, у разі отримання фізичною особою коштів від Боржника в рахунок погашення права вимоги?

3. Чи є Товариство (Боржник) – податковим агентом щодо фізичної особи – Нового кредитора при виплаті їй коштів у рахунок погашення придбаного права вимоги?

Якщо Компанія є податковим агентом, чи виникає у неї обов'язок щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору лише з позитивної різниці між сумою, виплаченою фізичній особі та документально підтвердженими витратами фізичної особи на придбання права вимоги?

4. Чи є виплата фізичною особою – резидентом на користь юридичної особи нерезидента коштів за договором відступлення права вимоги виплатою доходу нерезиденту з джерелом його походження з України для цілей застосування п. 141.4 ст. 141 Кодексу? Чи виникає у фізичної особи – резидента України, яка не є фізичною особою – підприємцем та не є самозайнятою особою, обов'язок щодо утримання та сплати податку з доходів нерезидента відповідно до п. 141.4 ст. l41 Кодексу при виплаті нерезиденту суми придбання права вимоги?

Якщо контролюючий орган вважає, що така виплата підлягає оподаткуванню відповідно до п. 141.4 ст. 141 Кодексу, просимо зазначити конкретний підпункт п. 141.4 ст. 141 Кодексу, який визначає такий дохід як дохід нерезидента з джерелом його походження з України, а також визначити ставку, базу та особу, відповідальну за утримання та сплату податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Підпунктом 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Частиною першою ст. 511 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) встановлено, що зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із п. 1 частини першої ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦКУ передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні визначається відповідно до положень ст. 513 ЦКУ (частина перша ст. 521 ЦКУ).

Статтею 513 встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦКУ).

Підпунктом 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що позика – грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Згідно з п.п. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу проценти – дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу).

При цьому об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Щодо першого питань

Згідно з п.п. 14.1.81¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу інвестиційний прибуток для цілей розділу IV Кодексу – дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів.

Термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративних прав, виражені в інших, ніж цінні папери формах, випущені одним (п.п. «а» п.п. 170.2.7 п. 170.2 ст. 170 Кодексу).

Таким чином, оскільки договір відступлення права вимоги за договором позики у розумінні п.п. «а» п.п. 170.2.7 п. 170.2 ст. 170 Кодексу не є цінним папером, деривативом чи корпоративними правами, тобто не належить визначення «інвестиційний актив», то до доходу, отриманого Новим кредитором від Боржника на підставі вказаного договору не застосовуються положення п. 170.2 ст. 170 Кодексу.

Щодо другого та третього питань

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема, інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Об’єктом оподаткування військовим збором, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Порядок нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу і п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, визначення якого наведене у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Враховуючи викладене, дохід у вигляді коштів, які сплачуються Боржником на користь Нового кредитора на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу Нового кредитора як інший дохід та оподатковується з усієї суми податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.

При цьому Боржник як юридична особа повинен виконати усі функції податкового агента, визначені Кодексу.

Крім того, датою отримання доходу Новим кредитором є дата фактичного отримання коштів.

Щодо четвертого питання

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Згідно з положеннями п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження в Україні, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними ст. 141 Кодексу.

Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом (п.п. «а» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Оскільки права Первісного кредитора у зобов’язанні переходять до Нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто зберігається кваліфікація виплати, то при здійсненні сплати коштів за заборгованістю такому нерезиденту за договором відступлення права вимоги, такі виплати підлягають оподаткуванню податком на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України відповідно до п.п. «а» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу як проценти за договором позики, що сплачуються такому нерезиденту.

Водночас, обов’язок щодо утримання та сплати податку при виплаті доходів нерезиденту з джерелом їх походження з України відповідно до вимог п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу на фізичну особу, що не є підприємцем, не покладається.

При цьому Кодексом не передбачено звільнення від оподаткування доходів нерезидента у випадку їх виплати такою фізичною особою.

Одночасно зауважуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжуються.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

________________________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.