Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.09.2026 р. № 5684/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

   Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що є фізичною особою – громадянином України.

З 5 березня 2022 року платник податків постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина (далі – Німеччина) разом із дружиною. Перебуває в Німеччині на підставі § 24 AufenthG. З 19 травня 2022 року працює в Німеччині за трудовим договором, отримує основний трудовий дохід та виконує податкові зобов’язання в Німеччині.

З 05 березня 2022 року перебував в Україні лише протягом трьох поїздок: 22.03.2024 – 30.03.2024; 24.07.2024 – 31.07.2024; 28.03.2026 – 07.04.2026.

Іншого тривалого проживання в Україні з 05.03.2022 платник податків не мав. В Україні має житлову нерухомість, банківські рахунки та отримує українську пенсію.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є платник податків податковим резидентом України відповідно до п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу за наведених фактичних обставин?

2. Якщо платник податків має місце проживання в Україні та фактичне місце проживання в Німеччині, чи є підставами вважати, що його постійне місце проживання знаходиться в Німеччині, з огляду на його безперервне проживання там з 05.03.2022, проживання разом із дружиною та працевлаштуванням в Німеччині?

3. Якщо вважати, що постійне місце проживання існує в Україні та Німеччині, чи свідчать наведені обставини про те, що центр його особистих та економічних інтересів знаходяться в Німеччині, зокрема, з урахуванням проживання там разом із дружиною?

4. Чи змінюють цей висновок наявність житлової нерухомості, банківських рахунків та отримання пенсії в Україні, якщо фактичне сімейне життя, проживання та трудова діяльність з 05.03.2022 здійснюються в Німеччині?

5. У разі, якщо за внутрішнім законодавством України та Німеччини платник податків може одночасно вважатися резидентом обох держав, платник податків просить роз’яснити порядок застосування ст. 4 Угоди між Україною і Німеччина про уникнення подвійного оподаткування до наведених обставин, зокрема, щодо визначення держави резидентства для цілей цієї Угоди?

6. Чи правильно платник податків розуміє, що для цілей застосування ст. 4 зазначеної Угоди при визначенні держави резидентства мають бути враховані наведені вище обставини, зокрема, постійне проживання в Німеччині, проживання там разом із дружиною, робота в Німеччині та фактичне перебування в Україні лише протягом трьох короткострокових поїздок?

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – це фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду),
в яких особа отримує соціальні послуги.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 4 Модельної Конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) статус фізичної особи визначається таким чином:

особа вважається резидентом тільки тієї Держави, в якій має доступне постійне житло. Причому важливо, щоб особа мала намір проживати в ньому постійно, а не з якоюсь конкретною метою, обмеженою в часі, що прямо зазначено у Коментарях до зазначеної Модельної конвенції.

Якщо у фізичної особи є доступне постійне житло в обох Державах, така особа вважається резидентом тільки тієї Держави, з якою її особисті та економічні відносини ближчі (центр життєвих інтересів):

якщо Держава, в якій особа має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або якщо у неї немає постійного житла в будь-якій з цих Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона зазвичай проживає (критерій 183 днів);

якщо особа зазвичай проживає в обох Державах або в жодній з них, він вважається резидентом тільки тієї Держави, громадянином якої вона є.

Відтак, під час оцінки статусу податкової резидентності враховуються, зокрема (але не виключно), такі фактори, як: постійне житло, кількість днів перебування в певній країні протягом року, «центр життєвих інтересів» та громадянство.

Відповідно до інформації, наведеної у Вашому зверненні Ви маєте житлову нерухомість, тобто постійне місце поживання на території України, відкриті банківські рахунки, отримуєте пенсію та є громадянином України.

Таким чином, оскільки Вами як фізичною особою – громадянином України забезпечується наявність критеріїв, встановлених п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то з метою оподаткування Ви можете вважатися резидентом України.

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

При цьому зауважуємо, що до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Щодо п’ятого – шостого питань

Положення Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (далі–Угода), ратифікованої Законом України від 22.11.1995 № 449/95-ВР, яка набрала чинності 04.10.1996, застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Угоди) і поширюються на існуючі податки, одними з яких, зокрема в Україні, є «прибутковий податок з громадян» (ст. 2 Угоди).

Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Угоди, встановлено ст. 4 «Резиденція» Угоди, п. 1 якої, зокрема, визначено, що «при застосуванні цієї Угоди термін «резидент однієї Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію. Цей термін разом з тим не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

«У випадку, коли відповідно до положень п. 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою».

Слід зазначити, що критерії, за якими визначається резиденція осіб, на яких поширюються положення Угоди, встановлені ст. 4 Угоди, використовуються виключно з метою застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового (резидентського) статусу певної особи як такої, оскільки такий статус визначається кожною з Договірних Держав - учасниць Угоди (Україною та Німеччиною) згідно з національним податковим законодавством цих держав. При цьому, для цілей оподаткування визначення резидентського статусу фізичної особи у відповідній країні є ключовим питанням, оскільки країна, в якій фізична особа визнається резидентом, має право оподатковувати доходи такої особи, отримані з будь-яких джерел, включаючи закордонні (повна податкова відповідальність).

Також, звертаємо увагу, що згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23.05.1969 з метою трактування положень чинних міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування застосовуються офіційні Коментарі (далі – Коментарі) до Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (далі – Модельна конвенція ОЕСР, https://www.oecd-ilibrary.org/taxation/model-tax-convention-on-income-and-on-capital-condensed-version-2017_mtc_cond-2017-en,), покладеної в основу більшості цих міжнародних договорів, у тому числі Конвенції.

Відповідно до п. 12 та п. 13 Коментарів до п. 2 ст. 4 (Резидент) Модельної конвенції ОЕСР «при застосуванні Конвенції (тобто там, де існує протиріччя між законодавствами двох держав) вважається, що місцем постійного проживання є те місце, де особа має у власності або володінні житло; це житло має бути постійним, тобто особа повинна влаштовувати та утримувати його для свого постійного користування, на відміну від перебування у певному місці за таких умов, коли це є очевидним, що таке перебування є короткотривалим. Стосовно поняття житла, слід зазначити, що може бути взята до уваги будь-яка форма житла (будинок чи квартира, що належать особі або орендується, орендована мебльована кімната). Але постійність житла має важливе значення; це означає, що особа організувала ситуацію таким чином, щоб житло було доступне їй постійно і безперервно, а не зрідка з метою перебування, яке в силу причин для цього є короткочасним (подорожі для відпочинку, ділові поїздки, освітні подорожі, відвідування курсів у школі тощо). Наприклад, будинок, що належить фізичній особі, не може вважатись доступним для цієї особи протягом періоду, коли будинок здавався в оренду та фактично передавався не пов’язаній стороні, так, що особа більше не мала будинку у володінні та не мала можливості залишитися там».

Щодо критерію резиденції «центр життєвих інтересів» зазначеного у ст. 4 Конвенції, то відповідно до п. 15 Коментарів до п. 2 ст. 4 Модельної конвенції ОЕСР при встановленні Договірної Держави, в якій особа, що має постійне житло в обох Договірних Державах, має найбільш тісні особисті й економічні звʼязки (центр життєвих інтересів), слід враховувати усі обставини в цілому («мають враховуватись сімейні та соціальні відносини особи, її професійна, політична, культурна чи інша діяльність, її місце ведення підприємницької діяльності, місце, з якого така особа управляє своїм майном тощо»), але особливу увагу слід звертати на особисті дії цієї особи. Зокрема, «якщо особа, яка має постійне житло в одній Державі, створює друге житло в іншій Державі, зберігаючи при цьому перше, той факт, що вона зберігає перше житло в середовищі, де вона завжди проживала, працювала і де вона має свою сім’ю і майно, може разом з іншими елементами свідчити про те, що ця особа зберегла центр своїх життєвих інтересів у першій Державі».

При цьому у Коментарях вказується, що поняття «місце звичайного проживання» не означає просто присутність особи в одній з двох Договірних Держав більшу кількість днів протягом певного періоду, натомість це поняття стосується «частоти, тривалості та регулярності перебування у певній Державі, що є частиною усталеного розпорядку життя особи і тому є більш, ніж тимчасовими» (п. 19 Коментарів до п. 2 ст. 4 Модельної конвенції ОЕСР).

Таким чином, слід зазначити, що у загальному порядку положення Угоди відповідно до основної мети цього двостороннього міжнародного договору – уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків, на які поширюються Угода, встановлюють правила оподаткування доходів (прибутків) осіб, які підпадають під її дію, залежно від виду доходу, які отримуються такими особами, та податкового статусу (резиденції) цих осіб.

З огляду на те, що згідно з загальновизнаними правилами податковий статус (резиденція) конкретної особи визначається національним (внутрішнім) законодавством кожної з Договірних Держав – учасниць Угоди, критерії резиденції, визначені ст. 4 Угоди, використовуються виключно в цілях застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового статусу (резиденції) відповідної особи, як такої.

Крім того, ст. 108¹ Кодексу визначено порядок проведення процедури взаємного узгодження.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.