Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.09.2026 р. № 5698/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

    Державна податкова служба України за результатами розгляду звернень ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо деяких питань оподаткування  та, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3  п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, основним видом діяльності ТОВ є виробництво  повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування.

ТОВ є резидентом Дія Сіті – платником податку на особливих умовах.

У межах здійснення своєї господарської діяльності (зокрема, з метою проведення рекламних та маркетингових заходів) ТОВ планує укладати договори з фізичними особами-підприємцями (далі — ФОП) на виготовлення брендованої сувенірної продукції, а саме: футболок, кепок, чашок, блокнотів, пряників, пінів, кави та інших виробів (мерчу).

Процес виготовлення такої продукції передбачає нанесення на матеріали/товари підрядника (ФОП) логотипів, торговельних марок та інших об'єктів права інтелектуальної власності, що належать ТОВ (на деякі з них ТОВ має відповідні патенти/свідоцтва).

Підрядник (ФОП) використовує власні матеріали (наприклад, чисті футболки або чашки) і передає ТОВ вже готовий брендований виріб.

ТОВ планує співпрацювати, зокрема, з ФОП, які є платниками єдиного податку другої групи. Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу, ФОП на другій групі мають право здійснювати господарську діяльність з надання послуг (у тому числі побутових) виключно платникам єдиного податку та/або населенню, а також здійснювати виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства.

Оскільки податковий статус ТОВ обмежує право ФОП 2-ї групи на надання послуг, виникає необхідність чіткого розмежування понять «постачання товарів» та «надання послуг» у контексті описаної ситуації.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Як з метою оподаткування класифікується описана вище операція: чи трактується таке замовлення ТОВ (коли підрядник використовує власну сировину/матеріали та наносить на них логотипи ТОВ) як змішаний договір, що   включає послуги з нанесення логотипів та окремо постачання товарів, чи ця операція в повному обсязі класифікується як постачання товарів (продаж готової продукції)?

2. Чи має право фізична особа-підприємець – платник єдиного податку другої групи: укладати з ТОВ (яке є платником податку на спеціальних   умовах) договір на виготовлення та постачання вищезазначеної брендованої продукції  (мерчу), i чи не буде це вважатися порушенням умов перебування на  другій групі єдиного податку, передбачених п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу?

3. Щодо підтвердження витрат на просування бренду: у разі оформлення відносин із підрядником (ФОП) шляхом укладення виключно договору поставки брендованих виробів (готової продукції), а не змішаного договору чи договору про надання рекламних послуг, чи матиме ТОВ право використовувати такі договори поставки (разом із відповідними первинними документами, що підтверджують отримання та подальше використання/роздачу товару) як належне підтвердження здійснення витрат на поширення та просування власного бренду в межах своєї господарської діяльності?

 

Щодо питання 1

 Згідно з п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій ст.19³ цього Кодексу, зокрема, надають індивідуальні податкові консультації, інформаційно-довідкові послуги з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Правочини, що носять елементи різних договорів передбачені цивільним законодавством.

Відповідно до частини другої ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тож з питань застосування змішаних договорів слід керуватися нормами цивільного законодавства.

 

Щодо питання 2

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, що відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Враховуючи вищезазначене, у разі якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи на підставі договору з юридичною особою (платником податку на прибуток на спеціальних умовах) надає послуги з виготовлення та постачання брендованої продукції такій юридичній особі, то такий платник єдиного податку не може перебувати на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності другої групи.

 

Щодо питання 3

Підпунктом 14.1.282¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що резидент Дія Сіті - платник податку, що сплачує податок на прибуток підприємств на особливих умовах (далі - резидент Дія Сіті - платник податку на особливих умовах), - резидент Дія Сіті, який у порядку, передбаченому п. 141.10 ст. 141 Кодексу, обрав або перейшов на відповідний режим оподаткування.

Резиденти Дія Сіті, які не обрали (не перейшли) на відповідний режим оподаткування, сплачують податок на прибуток підприємств на загальних підставах та вважаються резидентами Дія Сіті, що не є платниками податку на особливих умовах.

Підпунктом 135.2 ст. 135 Кодексу встановлено, що базою оподаткування операцій резидента Дія Сіті – платника податку на особливих умовах є грошове вираження об’єкта оподаткування, розрахованого за правилами, визначеними п. 135.2 ст. 135 Кодексу та п.п. 141.9¹.3 п. 141.9¹ ст. 141 Кодексу. У разі здійснення операцій, які є об’єктом оподаткування, у формі, відмінній від грошової, базою оподаткування є вартість такої операції, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

Отже, у разі якщо платник податку набув статусу резидента Дія Сіті - платника податку на особливих умовах, то такий платник податку переходить на спеціальний режим оподаткування зі ставкою податку на прибуток у розмірі 9% і формує базу оподаткування відповідно до норм п. 135.2 ст. 135 Кодексу.

Згідно з п.п. 135.2.1.15 п.п. 135.2.1 п. 135.2 ст. 135 Кодексу база оподаткування операцій резидента Дія Сіті – платника податку на особливих умовах визначається як сума коштів та/або вартості майна (крім податку на додану вартість, якщо він застосовується), виплачених (переданого) у зв’язку з придбанням майна, робіт, послуг (крім роялті) у платників єдиного податку протягом податкового (звітного) року в розмірі, що перевищує 20 відсотків суми витрат від будь-якої діяльності, визначених за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за попередній річний звітний (податковий) період. При цьому до витрат від будь-якої діяльності, визначених за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), включаються витрати, пов’язані з операційною, фінансовою та інвестиційною діяльністю.

Резиденти Дія Сіті - платники податку на особливих умовах, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), у поточному календарному році розрахунок частки вартості майна (робіт, послуг), придбаного (придбаних) у платників єдиного податку, передбаченої абзацом першим цього підпункту, проводять на підставі показників Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за поточний річний звітний період. У разі якщо на дату виплати коштів та/або передачі майна як попередньої оплати за майно (роботи, послуги) постачальник не був платником єдиного податку, положення цього підпункту застосовуються до таких операцій за результатами податкового (звітного) періоду, в якому резидент Дія Сіті - платник податку на особливих умовах отримав майно (роботи, послуги), за умови що на дату такого отримання постачальник є платником єдиного податку.

Отже, при здійсненні розрахунку суми перевищення зазначеного у п.п. 135.2.1.15 п.п. 135.2.1 п. 135.2 ст. 135 Кодексу враховуються суми коштів, виплачені платникам єдиного податку, або вартість майна (крім податку на додану вартість, якщо він застосовується), передана платникам єдиного податку, починаючи з дати переходу платника податку на особливий режим оподаткування податком на прибуток резидента Дія Сіті.

Обсяг придбання у платників єдиного податку визначається, виходячи із сум операцій з такими платниками, нарахованих у бухгалтерському обліку та визнаних у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший  п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до ст. 5 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV) підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України. На вимогу користувачів фінансова звітність може бути додатково перерахована в іноземну валюту.

При цьому ст. 1 Закону № 996-XIV встановлено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону № 996-XIV первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Частиною другою ст. 9 Закону № 996-XIV встановлено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).

Відповідно до п. 2.6 Положення № 88 первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996-XIV).

Отже, питання щодо первинних документів, які могли б підтвердити витрати на здійснення операцій з просування власного бренду, які виконуються за договорами з платниками єдиного податку, належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).