Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.09.2026 р. № 5794/ІПК/20-40-24-07-06

      Головне управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС) за результатами розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства, та керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами) (далі – Кодекс), з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що 26.02.2022 року разом із своєю сім’єю виїхав з України та з цього моменту не повертався в Україну. Починаючи із лютого 2022 року платник податків постійно проживає в ( ) (посвідка на проживання на території ( ) по возз’єднанню сім’ї, починаючи із 19.02.2025 року та закінчуючи строком дії останньої (актуальної) посвідки до 11.02.2030 року).

Платник податків з 20.04.2022 року по 16.05.2024 року проживав на постійній основі в ( ) в орендованому житлі, з червня 2024 року проживає у житлі, що було придбано у шлюбі, яке і використовує по дату звернення як свої постійне житло, яке знаходиться за адресою: ( ).

При цьому платник податків не має статусу тимчасового захисту або іншого гуманітарного статусу за кордоном. Постійне проживання за кордоном не обумовлено війною та її наслідками.

Таким чином, з 26.02.2022 року платник податків не має місця проживання в Україні, виїхав за кордон, де постійно і проживає по дату звернення, має житло в ( ), не має наміру повертатися в Україну в 2026 році, а відповідно, і змінювати місце проживання. У 2026 році не будуть змінювати місце проживання і члени сім’ї.

Платник податків не зареєстрований як самозайнята особа в Україні, не має статусу фізичної особи – підприємця. Дата державної реєстрації припинення підприємницької діяльності як фізичної особи – підприємця в Україні – ( ) року. У 2026 році платник податків не буде реєструвати підприємницьку діяльність в Україні.

Платник податків не має місця роботи в Україні і в 2026 році не буде обіймати жодних посад та/або виконувати трудову функцію в Україні в будь-якій формі (очно або дистанційно). У 2026 році платник податків не буде виступати в якості гіг-спеціаліста будь-якої із українських компаній. З 24.09.2024 року відсутні також будь-які корпоративні права в українських юридичних особах. У 2026 році платник податків не буде набувати корпоративних прав в Україні або в будь-якій іншій формі виступати засновником українських юридичних осіб.

Платник податків є партнером в іноземному партнерстві – ( ), від якого і отримує єдину форму доходів у вигляді розподіленого прибутку. Іноземне партнерство ( ) було засновано у 2023 році і ніколи не мало місця ефективного управління в Україні.

Платник податків має податковий номер ( ).

Таким чином платник податків має всі наявні ознаки превалюючого центру життєвих інтересів в частині економічних зв’язків за кордоном.

Платник податків виїхав за кордон разом із чоловіком та малолітнім сином. Починаючи із лютого 2022 року сім’я на постійній основі проживає в (      ).

Син платника податків на постійній основі відвідував дошкільний навчальний заклад у ( ), починаючи із вересня 2022 року по червень 2026 року. Із серпня 2026 року навчання сина продовжено в ( ).

Платник податків користується побутовими послугами та має страхові поліси для себе та членів своєї сім’ї в ( ).

Всі вище зазначені факти свідчать про те, що платник податків виїжджав за кордон з наміром перемістити центр життєвих інтересів. Платник податків та його сім’я не проживають на території України.

Платник податків є податковим резидентом ( ) в силу критерію постійного житла та центру життєвих інтересів, який знаходиться повністю на території ( ).

Відповідно до абзацу десятого підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом. Платник податків заявляє, що він не має основного місця проживання на території України та не визнає себе податковим резидентом України з 01.01.2026 року.

Таким чином платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. З урахуванням викладених фактичних обставин, де в розумінні податкового законодавства України загалом та Конвенції, зокрема, у 2026 році знаходиться постійне житло та центр життєвих інтересів платника податків: в Україні чи в ( )?

2. Чи мають критерії визначення резидентського статусу фізичної особи, що закріплені у міжнародному договорі, а саме ратифікованих Україною конвенціях про уникнення подвійного оподаткування, переважаюче значення перед критеріями визначення резидентського статусу, що закріплені у Кодексі?

3. З урахуванням викладених фактичних обставин, чи можна вважати платника податків фізичною особою, яка не є резидентом України (у відповідності з підпунктом «в» підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Кодексу) у 2026 році?

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Щодо питань першого – третього

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Пунктом 19¹.1 статті 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків, за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Поняття «резидент» встановлено підпунктом «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Відповідно до статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об’єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно з пунктом 45 статті 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Центр економічних інтересів в особи виникає у тій країні, до якої вона найбільш тісно прив’язана економічно та соціально. Як правило, центр економічних інтересів особи перебуває в тій країні, де вона має: постійне місце проживання, офіційне місце роботи, зареєстрований бізнес чи фізичною особою – підприємцем, відкриті банківські рахунки, регулярну сплату податків та комунальних платежів тощо.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Одночасно зауважуємо, що підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів є інформація з Бази даних, яка надається у порядку, визначеному Положенням про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон, виїхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2022 року № 614 (із змінами).

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності
(абзац третій підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу Кодексу).

Таким чином, якщо фізичною особою – громадянкою України дотримані критерії, зазначені у абзацах першому – четвертому підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, то така особа може бути визнаною резидентом України.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (підпункт «в» підпункт 14.1.122 пункт 14.1 статті 14 Кодексу).

Тобто, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Разом з тим податкове законодавство України складається, зокрема, з Конституції України, Кодексу, чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування (пункт 3.1 статті 3 Кодексу).

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (пункт 3.2 статті 3 Кодексу).

Положення Конвенції між Україною і ( ) Республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, ратифікованої Законом України № ( ) від 23.04.1996 року, яка набрала чинності в українсько-( ) податкових відносинах 24.06.1996 року (далі – Конвенція), застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (стаття 1 Конвенції) та поширюються на існуючі в Договірних Державах податки, одним з яких, зокрема в Україні, є «прибутковий податок з громадян» (стаття 2 Конвенції).

Для цілей Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше обʼєднання осіб; термін «компанія» означає будь-яке корпоративне обʼєднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне обʼєднання (пункт 1 статті 3 (Загальні положення) Конвенції).

При застосуванні Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має те значення, яке надається законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється Конвенція, якщо з контексту не випливає інше (пункт 2 статті 3 Конвенції).

Відповідно до пункту 1 статті 4 (Резидент) Конвенції вираз «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не виключає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

«У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:

a) вона вважається резидентом Договірної Держави, де вона має постійне житло. Якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) у разі, коли Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такого резидента за взаємною згодою» (пункт 2 статті 4 (Резидент) Конвенції).

Слід зазначити, що Конвенція є двостороннім міжнародним договором, яким встановлюються правила оподаткування доходів, що виникають у взаємовідносинах між Договірними Державами (Україною та ( )), відповідно до основної мети Конвенції – уникнення так званого юридичного подвійного оподаткування (коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше ніж однією Державою), яке усувається шляхом розподілу права оподаткування між Державою, в якій одержувач доходу є резидентом, та Державою, в якій здійснюється діяльність, стосовно якої виникає дохід.

Водночас, критерії резиденції, зазначені у статті 4 Конвенції, використовуються виключно з метою застосування цього міжнародного договору відповідно до його основної мети, а не для визначення резидентського статусу певної особи як такої. Оскільки відповідно до статті 1 Конвенції особи, на яких поширюється дія Конвенції, мають бути резидентами однієї з двох країн, що є сторонами Конвенції – України чи ( ), критерії резиденції, зазначені у статті 4 Конвенції, використовуються виключно для встановлення кола осіб, які підпадають під дію цього двостороннього міжнародного договору, і, як зазначено у пункті 1 статті 4 Конвенції, дійсний податковий (резидентський) статус конкретної особи залежно від фактичних обставин визначається кожною з двох Договірних Держав - учасниць Конвенції згідно з національним (внутрішнім) законодавством цих держав: в Україні – відповідно до Кодексу, в ( ) – згідно з ( ) податковим законодавством.

При цьому, якщо йдеться про фізичну особу, яка згідно з положеннями пункту 1 статті 4 Конвенції є резидентом обох Договірних Держав (тобто коли згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і ( ) певна фізична особа є податковим резидентом кожної із цих країн), її статус (резиденція) з метою практичного використання правил оподаткування, встановлених відповідними положеннями Конвенції, буде встановлюватись шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у підпунктах «а»–«d» пункту 2 статті 4 Конвенції. Це, в свою чергу, дозволяє визначитись, під дію яких саме положень Конвенції щодо оподаткування, підпадають доходи, отримані особами, на яких поширюється Конвенція – резидентами України та ( ).

Крім того, звертаємо увагу, що згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року з метою трактування положень чинних міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування застосовуються офіційні Коментарі (далі – Коментарі) до Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (далі – Модельна конвенція ОЕСР), покладеної в основу більшості цих міжнародних договорів, у тому числі Конвенції.

Відповідно до пункту 8 Коментарів визначення терміну «резидент Договірної Держави» стосується концепції резиденції, встановленої внутрішнім законодавством Договірних Держав.

Згідно з пунктом 4 Коментарів конвенції про уникнення подвійного оподаткування, як правило, не зачіпають національне законодавство Договірних Держав при визначенні умов, за яких відповідна особа для податкових цілей вважається «резидентом» і, відповідно, несе повну відповідальність із сплати податків в такій Державі. Вони не встановлюють критеріїв, яким повинні відповідати положення національного законодавства щодо «резиденції» для того, щоб у відносинах між Договірними Державами могли застосовуватися вимоги стосовно повного податкового зобов'язання відповідної особи. У цьому сенсі Договірні Держави базують свою позицію повністю на національному законодавстві.

При цьому у Коментарях зазначається, що положення пункту 2 статті 4 конвенцій про уникнення подвійного оподаткування стосуються випадків, коли фізична особа згідно з національним законодавством кожної з Договірних Держав є її податковим резидентом, тобто цими положеннями встановлюються спеціальні правила для усунення колізії подвійної резиденції фізичної особи з метою уникнення подвійного (кожною з Договірних Держав) оподаткування цієї особи (пункти 5 - 7 Коментарів).

Відповідно до пункту 12 та пункту 13 Коментарів до пункту 2 статті 4 (Резидент) Модельної конвенції ОЕСР «при застосуванні Конвенції (тобто там, де існує протиріччя між законодавствами двох держав) вважається, що місцем постійного проживання є те місце, де особа має у власності або володінні житло; це житло має бути постійним, тобто особа повинна влаштовувати та утримувати його для свого постійного користування, на відміну від перебування у певному місці за таких умов, коли це є очевидним, що таке перебування є короткотривалим. Стосовно поняття житла, слід зазначити, що може бути взята до уваги будь-яка форма житла (будинок чи квартира, що належать особі або орендується, орендована мебльована кімната). Але постійність житла має важливе значення; це означає, що особа організувала ситуацію таким чином, щоб житло було доступне їй постійно і безперервно, а не зрідка з метою перебування, яке в силу причин для цього є короткочасним (подорожі для відпочинку, ділові поїздки, освітні подорожі, відвідування курсів у школі тощо). Наприклад, будинок, що належить фізичній особі, не може вважатись доступним для цієї особи протягом періоду, коли будинок здавався в оренду та фактично передавався не пов’язаній стороні, так, що особа більше не мала будинку у володінні та не мала можливості залишитися там».

Щодо критерію резиденції «центр життєвих інтересів» зазначеного у підпунктах «а» та «b» пункту 2 статті 4 Конвенції, то відповідно до пункту 15 Коментарів до пункту 2 статті 4 Модельної конвенції ОЕСР при встановленні Договірної Держави, в якій особа, що має постійне житло в обох Договірних Державах, має найбільш тісні особисті й економічні звʼязки (центр життєвих інтересів), слід враховувати усі обставини в цілому («мають враховуватись сімейні та соціальні відносини особи, її професійна, політична, культурна чи інша діяльність, її місце ведення підприємницької діяльності, місце, з якого така особа управляє своїм майном тощо»), але особливу увагу слід звертати на особисті дії цієї особи. Зокрема, «якщо особа, яка має постійне житло в одній Державі, створює друге житло в іншій Державі, зберігаючи при цьому перше, той факт, що вона зберігає перше житло в середовищі, де вона завжди проживала, працювала і де вона має свою сім’ю і майно, може разом з іншими елементами свідчити про те, що ця особа зберегла центр своїх життєвих інтересів у першій Державі».

При цьому у Коментарях вказується, що поняття «місце звичайного проживання» не означає просто присутність особи в одній з двох Договірних Держав більшу кількість днів протягом певного періоду, натомість це поняття стосується «частоти, тривалості та регулярності перебування у певній Державі, що є частиною усталеного розпорядку життя особи і тому є більш, ніж тимчасовими» (пункт 19 Коментарів до пункту 2 статті 4 Модельної конвенції ОЕСР).

Зауважуємо, що правила уникнення Договірними Державами (Україною та ( )) подвійного оподаткування доходів осіб – резидентів цих Держав при визначенні їх податкових зобовʼязань у відповідній країні встановлено статтею 23 (Усунення подвійного оподаткування) Конвенції.

Крім того статтею 25 Конвенції та статтею 108¹ Кодексу визначено порядок проведення процедури взаємного узгодження.

Згідно з інформацією, наявною в базах даних ДПС, платник податків був зареєстрований фізичною особою – підприємцем до ( ) року, станом на теперішній час обліковується зі станом 12 - «припинено, але не знято з обліку». Платником податків подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2025 рік, в якій самостійно було визначено податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, граничний термін сплати яких – 31.07.2026 року (сплачено у травні 2026 року). Платник податків має, як фізична особа, 1 відкритий рахунок у банківській установі України.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів України платник податків має у власності три зареєстровані на території України легкові автомобілі – ( ). Також наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, у власності перебувають об’єкти нерухомого майна на території України, а саме: квартири за адресами: ( ). За зазначені об’єкти нерухомого майна платнику податків у 2026 році винесено податкові – повідомлення рішення, граничний термін сплати яких – 30.08.2026 року (сплачено – 02.07.2026 року).

Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова, місце проживання платника податків зареєстровано за адресою: ( ).

Крім того, платником податків 03.07.2026 року подано Повідомлення про набуття (початок здійснення фактичного контролю) або відчуження частки (припинення фактичного контролю) резидентом України в іноземній юридичній особі або майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи, відповідно до якого платник податків є Контролюючою особою щодо Контрольованої іноземної компанії (далі – КІК) ( ) (частка володіння 100 відсотків).

Пунктом 39².5 статті 39² Кодексу встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про КІК. Зокрема, підпунктом 39².5.2 пункту 39².5 статті 39² Кодексу передбачено, що контролюючі особи зобов'язані подавати Звіт про КІК до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний календарний рік засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Тобто, контролююча особа зобов’язана подати Звіт про КІК до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи за відповідний календарний рік та Додатками КІК до неї. У разі якщо контролююча особа не має можливості забезпечити складання фінансової звітності КІК та/або здійснення розрахунку скоригованого прибутку КІК до дати граничного строку подання річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств, така контролююча особа подає Звіт про КІК за скороченою формою, який містить лише відомості, передбачені підпунктами «а» - «в» підпункту 39².5.3 пункту 39².5 статті 39² Кодексу.

У випадку подання Звіту про КІК за скороченою формою контролююча особа зобов’язана подати повний Звіт про КІК до кінця календарного року, наступного за звітним (податковим) роком.

З огляду на зазначене, оскільки платник податків є громадянином України, має зареєстроване місце проживання на території України, продовжує обліковуватися в контролюючих органах як фізична особа – платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності, подає податкову звітність, має відкритий рахунок в банківській установі на території України, є власником двох об’єктів нерухомості (один із них є місцем проживання та реєстрації платника податків) та трьох транспортних засобів, має податкові зобов’язання на території України (обов’язок щодо сплати податку на нерухоме майно та подання Звіту про КІК одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи, нарахування та сплати податкових зобов’язань відповідно до поданої звітності), то у розумінні положень підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу це є достатніми підставами для визнання такої особи резидентом України.

При цьому до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі підпункту «в» підпункту 14.1.213
пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Водночас зауважуємо, що для підтвердження статусу резидента України у фізичної особи є можливість отримати довідку – підтвердження статусу податкового резидента України (далі – Довідка).

Форма Довідки та порядок підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19 серпня 2022 року № 248, зі змінами.

Відповідно до положень Конвенції платник податків може бути одночасно резидентом України і ( ).

Набуття статусу податкового резидента іноземної держави регулюється законодавством відповідної юрисдикції.

Крім того, Кодексом не передбачено підтвердження статусу нерезидента України.

Слід зазначити, що всі критерії визначення податкового резидентства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на підставі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

______________________________________________________________________________________________Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.