Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.10.2026 р. № 5827/ІПК/26-15-24-01-14-05

Головне управління ДПС у м. Києві за результатами розгляду звернення ТОВ «…» (далі - Товариство) щодо практичного застосування норм чинного законодавства, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у звернені, Товариство планує придбати адвокатські (юридичні) послуги у фізичної особи - адвоката, який: є громадянином Словацької Республіки; має чинне посвідчення адвоката, видане відповідним органом Словацької Республіки; не є громадянином України; і не зареєстрований в Україні як фізична особа - підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність; не має постійного представництва, постійної бази, офісу, працівників іншого місця провадження діяльності на території України; за власним письмовим підтвердженням є податковим резидентом Словацької Республіки та сплачує податки у Словацькій Республіці.

Товариству необхідно до здійснення виплати визначити: чи має воно право застосувати положення ст. 14 Конвенції між Україною та Словацькою Республікою; чи є надані адвокатом документи достатнім підтвердженням його податкового резидентства; чи повинно Товариство утримувати та сплачувати в Україні податки із суми винагороди; які податки та за якими ставками необхідно застосувати, якщо зазначені документи не дають права на використання Конвенції.

Задля правильного виконання Товариством обов'язків податкового агента та недопущення ненарахування, неутримання або несвоєчасної сплати податків платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

Чи має право Товариство застосувати ст. 14 Конвенції між Україною та Словацькою Республікою і не оподатковувати в Україні винагороду за адвокатські послуги, якщо фізична особа - адвокат надає паспорт або ID-картку громадянина Словацької Республіки, посвідчення адвоката та власноруч підписане підтвердження про податкове резидентство у Словацькій Республіці, сплату там податків і відсутність постійної бази або постійного представництва в Україні, але не надає довідку про податкове резидентство, видану компетентним податковим органом Словацької Республіки?
Чи можуть паспорт громадянина Словацької Республіки, посвідчення адвоката та підтвердження, складене самим адвокатом, у сукупності вважатися довідкою або іншим належним підтвердженням податкового резидентства для цілей пп. 103.4 та 103.5 ст. 103 Кодексу?
Чи є довідка про податкове резидентство, видана компетентним органом Словацької Республіки, обов'язковою умовою для самостійного застосування Товариством звільнення від оподаткування фізичної особи - нерезидента відповідно до ст. 14 Конвенції?
Чи може громадянство Словацької Республіки саме по собі підтверджувати податкове резидентство особи для застосування Конвенції?
Якщо зазначених документів недостатньо для застосування Конвенції, які саме податки та збори, за якими ставками і в якому порядку Товариство повинно нарахувати, утримати та сплатити під час виплати винагороди фізичній особі - нерезиденту?
Які документи має отримати Товариство від адвоката - резидента Словацької Республіки для правомірного застосування ст. 14 Конвенції, зокрема щодо органу, який повинен видати довідку; податкового періоду; необхідності проставлення апостиля; перекладу українською мовою; можливості використання електронної довідки або її нотаріально засвідченої копії?

Щодо першого – шостого питань.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексу (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2
п. 16¹підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регулюється п. 170.10 ст. 170 Кодексу, яким встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів) (п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Згідно з п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом – юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Таким чином, дохід у вигляді гонорару, нарахований та виплачений юридичною особою – резидентом України та користь фізичної особи – нерезидента (адвокату Словацької Республіки), оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Разом з тим відповідно до положень п. 3.2 ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Словацької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, ратифікованої Законом України № 338/96-ВР від 12.07.1996, яка є чинною в українсько-словацьких відносинах з 22.11.1996 (далі – Конвенція), застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) і щодо податків, одним з яких, зокрема в Україні, є «прибутковий податок з громадян» (ст. 2 Конвенції).

Критерії щодо визначення резиденції (податкового статусу) осіб, на яких поширюються її положення, встановлено ст. 4 (Резидент) Конвенції, відповідно до п. 1 якої «при застосуванні цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місце проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

У контексті Конвенції оподаткування доходів фізичних осіб – резидентів однієї з двох Договірних Держав, які надають послуги незалежного (професійного) характеру, за що отримують відповідний дохід/прибуток, регулюється ст. 14 (Незалежні особисті послуги) Конвенції, якою передбачено:

«1. Доход, що одержується резидентом однієї Договірної Держави щодо професійних послуг чи іншої діяльності незалежного характеру, оподатковується тільки в цій Державі, за винятком випадку, коли він володіє регулярно доступною постійною базою в другій Договірній Державі з метою проведення цієї діяльності. Якщо у нього є така постійна база, доход може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно доходу, що приписується до цієї постійної бази.

2. Термін «професійні послуги» включає, зокрема, незалежну наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку діяльність, так само, як і незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, стоматологів і аудиторів».

Для цілей Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства (п. 1 ст. 5 (Постійне представництво) Конвенції).

Отже, якщо фізичною особою – резидентом Словацької Республіки, яка здійснює адвокатську діяльність, надаються послуги незалежного (професійного) характеру, і діяльність такої особи з надання зазначених особистих послуг не здійснюється через постійне представництво (постійну базу) на території України, то доходи, отримані резидентом Словацької Республіки в оплату таких послуг, підлягають оподаткуванню тільки в Словацькій Республіці і відповідно, мають звільнятися від оподаткування в Україні.

Водночас слід зауважити, що ст. 103 Кодексу встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Згідно з п. 103.2 ст. 103 Кодексу особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни (далі - Довідка), з якою укладено міжнародний договір України (далі – Довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 Кодексу).

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції (Загальні визначення) «Термін «компетентний орган» означає: стосовно Словацької Республіки - Міністра фінансів або його повноважного представника».

Особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року (п. 103.8 ст. 103 Кодексу).

Відповідно до ст. 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

З 2002 року Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів вчиненої в Гаазі 5 жовтня 1961 року, яка набрала чинності для України 22.12.2003 (далі - Гаазька Конвенція) (Закон України від 10 січня 2002 року № 2933 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»).

Відповідно до ст. 2 Гаазької Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 Гаазької Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

За інформацію, розміщеною на офіційному сайті Гаазької Конференції з міжнародного приватного права (www.hcch.net) Словацька Республіка є однією з договірних держав – учасниць Гаазької Конвенції.

Таким чином, ключовим обов’язковим документом для застосування положень Конвенції є Довідка. При цьому документи, які видані уповноваженим органом іноземної держави у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, яка здійснюється шляхом проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Крім того, відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 03 липня 2012 року № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» (далі – Закон № 5029) державна мова – це закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо.

Частиною другою ст. 6 Закону № 5029 визначено, що українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються Законом № 5029.

Статтею 11 Закону № 5029 встановлено, що основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.

Отже, довідка про статус податкового резидента повинна відповідати вимогам офіційних документів та бути перекладеною на державну (українську) мову. При цьому переклад повинен бути засвідчений нотаріусом.

Водночас, п. 30 Висновків і рекомендацій Спеціальної комісії із застосування Гаазької Конвенції, що відбулася у 2021 році, наголошується, що незалежно від формату офіційного документа апостиль, належним чином виданий однією Договірною стороною, відповідно до Конвенції повинен прийматися всіма іншими Договірними сторонами, для яких Конвенція є чинною. Договірні сторони повинні вживати активних заходів для забезпечення прийняття офіційних документів із електронним апостилем.

На сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права розміщено інформацію щодо держав, у яких запроваджено електронні реєстри, з активними посиланнями на такі реєстри (https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/specialised-sections/operational -e-registers).

Також інформація про сайт, на якому можна перевірити дійсність апостиля, розміщується на самому апостилі.

Відповідно до п. 9 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок № 296/5), нотаріус приймає для вчинення нотаріальних дій електронні документи та паперові копії електронних офіційних документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав, з проставленим на них електронним апостилем.

Перевірка дійсності електронного апостиля на цих документах здійснюється за реєстрами країн – учасниць Гаазької Конвенції, відомості про які містяться на офіційному вебсайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права та/або за посиланням на електронний апостиль, наданий особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після перевірки електронного апостиля нотаріус роздруковує з відповідного вебсайту документ з електронним апостилем та здійснює заходи, передбачені в п. 10 глави 7 розділу І Порядку № 296/5, а саме на копіях (фотокопіях) документів проставляється відмітка «Згідно з оригіналом», із проставленням дати, підпису нотаріуса.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно зі ст. 38 Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлено, що електронні довірчі послуги не можуть визнаватися недійсними лише через те, що вони надані відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах.

Отже, якщо в міжнародному договорі України не передбачено умов, що відміняють чи спрощують формальну процедуру проставлення апостиля або звільняють сам документ від легалізації, довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, вважатиметься належним чином легалізованою у разі, якщо оригінал довідки містить апостиль, передбачений у ст. 4 Гаазької Конвенції, та переклад довідки (її копія) нотаріально засвідчений відповідно до вимог глави 8 розділу ІІ Порядку № 296/5.

Довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України, видана компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України в електронному вигляді, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, з проставленим на ній електронним апостилем, вважатиметься належним чином легалізованою за умови нотаріального засвідчення електронного апостиля (шляхом проставляння на копії довідки з електронним апостилем відмітки «Згідно з оригіналом», а також дати, підпису нотаріуса відповідно до вимог пп. 9 – 10 глави 7 розділу І Порядку № 296/5) та нотаріально засвідченого перекладу довідки відповідно до вимог глави 8 розділу ІІ Порядку № 296/5.

Актуальний перелік країн, до офіційних документів яких застосовується процедура засвідчення апостилем, розміщено на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права, за посиланням: https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/statustable/print/?cid=41.

Враховуючи викладене, у разі якщо фізичною особою – нерезидентом на дату нарахування доходу у вигляді гонорару надана Довідка, яка належним чином легалізована та має нотаріально засвідчений переклад на українську мову, то юридична особа - резидент може застосовувати положення п. 103.4 ст. 103 Кодексу.

Разом з тим, у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 ст. 103 Кодексу доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування (п. 103.10 ст. 103 Кодексу).

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

_____________________________________________________________________________________________

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.