Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.10.2026 р. № 5850/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

    Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення ( ) щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є фізичною особою – підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи. Видом діяльності є зокрема: КВЕД 45.32 «Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів»; 46.74 «Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним i опалювальним устаткуванням i приладдям до нього». На праві приватної власності платник є власником ½ частки двох земельних ділянок, які використовуються ним у своїй діяльності.

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію
з питання:

1. Чи поширюється звільнення від сплати податку на майно, передбачене п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу, на земельні ділянки з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, на яких відcутні зареєстровані oб’єкти нерухомого майна та не присвоєно поштову адресу, але які фактично використовуються фізичною ocoбoю – підприємцем – платником єдиного податку для провадження власної господарської діяльності?

2. Чи є використання земельної ділянки як стоянки для транспортних засобів клієнтів використанням земельної ділянки для провадження господарської діяльності у розумінні п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу?

3. Чи є використання земельної ділянки як відкритого складського майданчика з навісом для зберігання товарно-матеріальних цінностей використанням земельної ділянки для провадження господарської діяльності у розумінні п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу?

4. Чи впливає відсутність зареєстрованих об'єктів нерухомого майна aбo відсутність присвоєної поштової адреси земельній ділянці на право фізичної особи - підприємця застосовувати звільнення від сплати земельного податку, передбачене п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу, за умови фактичного використання земельної ділянки у господарській діяльності?

5. Які документи підтверджують фактичне використання земельної ділянки у господарській діяльності?

 

Щодо першого-п’ятого питань

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ст. ст. 2 та 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 Конституції України та ст. 325 ЦКУ). Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визначаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).

Отже, не залежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т. ч. і підприємницької, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), а справляння плати за землю – Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу плата за землю – це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок – обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до ст. 269 Кодексу платниками плати за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування та платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Об'єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об'єкти оподаткування земельним податком:

земельні ділянки, які перебувають у власності;

земельні частки (паї), які перебувають у власності;

земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Кодексу).

Згідно з п. 286.1 ст. 286 Кодексу підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);

г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);

ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);

е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу).

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Умови, відповідно до яких фізичні особи – підприємці не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп, визначені у п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Згідно з положеннями п.п 4 п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Враховуючи зазначене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи звільняється від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються такою особою для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування).

Оскільки Ваші види діяльності відповідно до КВЕД не пов’язані з будівництвом або обслуговуванням будинків торгівлі, то сплата земельного податку Вами як власником земельних ділянки здійснюється на загальних підставах.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.