Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.10.2026 р. № 5886/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

    Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула (…) щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та в межах компетенції повідомляє наступне.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що є фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групи та здійснює діяльність з надання дистанційних психологічних, консультаційних та освітніх послуг фізичним особам. Специфіка бізнес-моделі полягає в тому, що всі етапи взаємодії із замовниками — від моменту оформлення замовлення й здійснення безготівкової оплати до безпосереднього отримання послуг – відбуваються виключно дистанційно через мережу Інтернет в електронній формі. Внаслідок такої транскордонної форми взаємодії фізична особа – підприємець об’єктивно позбавлений фізичного контакту із клієнтами та далеко не завжди має документально підтверджену, верифіковану чи іншим чином достовірну інформацію про фактичне географічне місцезнаходження фізичної особи – замовника та/або безпосереднього отримувача послуги в момент її фактичного надання.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку другої групи мають право здійснювати господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню. Згідно з чинним офіційним роз’ясненням ДПС, розміщеним у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (ЗІР, категорія 107.01.01), поняття «населення» для цілей застосування зазначеної норми використовується у його загальному значенні – як сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До цієї категорії належать як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства, які фактично перебувають на території України.

У практичній діяльності виникає гостра необхідність однозначного правового трактування поняття «населення» в контексті дистанційного надання послуг через мережу Інтернет та визначення точних меж відповідальності фізичної особи – підприємця щодо встановлення фактичного місцезнаходження кінцевого споживача. Адже кваліфікація надання дистанційних послуг фізичним особам, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, як «послуг нерезидентам» (які не охоплюються поняттям «населення» України в розумінні окремих роз'яснень ДПС), створює суттєві ризики трактування таких операцій як порушення умов перебування на другій групі єдиного податку з подальшим застосуванням негативних податкових наслідків.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з питання:

1. Чи зобов’язаний фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи при дистанційному наданні послуг фізичним особам встановлювати фактичне місцезнаходження кожного замовника та/або отримувача послуги?

2. Якщо такий обов’язок існує, яким саме передбаченим законодавством способом фізична особа – підприємець повинен встановлювати фактичне місцезнаходження фізичної особи?

3. Які відомості та/або документи фізична особа – підприємець зобов’язаний отримувати від фізичної особи для підтвердження її перебування на території України та які документи або відомості фізична особа – підприємець зобов’язаний зберігати?

4. Чи достатньо повідомлення (підтвердження) самої фізичної особи про те, що вона перебуває на території України, якщо законодавством не передбачено обов’язку фізичної особи – підприємця самостійно перевіряти достовірність такої інформації?

5. Чи несе фізична особа – підприємець відповідальність за порушення умов перебування на другій групі єдиного податку, якщо фізична особа повідомила фізичній особі – підприємцю недостовірну інформацію про своє фактичне місцезнаходження, а фізична особа – підприємець не мав об’єктивної можливості встановити недостовірність наданої інформації?

6. Як повинен діяти фізична особа – підприємець у випадку, коли фізична особа відмовляється повідомляти своє фактичне місцезнаходження? Чи має фізична особа – підприємець у такому випадку право надати їй послугу, якщо інших відомостей, які свідчили б про її перебування за межами України, фізична особа – підприємець не має?

7. Як визначається статус фізичної особи для цілей п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу, якщо така особа постійно або тимчасово проживає за кордоном, але на момент придбання та/або отримання дистанційної послуги фактично перебуває на території України?

Наприклад: громадянка України постійно проживає в Німеччині, але тимчасово приїхала в Україну. Під час перебування на території України вона придбала у фізичної особи – підприємця дистанційний освітній курс, оплатила його на рахунок фізичної особи – підприємця та отримала доступ до матеріалів курсу. Чи належить така фізична особа до категорії «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу?

8. Якщо фактичне місцезнаходження фізичної особи змінюється після здійснення оплати — наприклад, на момент придбання послуги вона перебувала в Україні, а під час подальшого отримання дистанційної послуги виїхала за кордон, — чи впливає така зміна місцезнаходження на право фізичної особи – підприємця перебувати на другій групі єдиного податку?

9. На який саме момент для застосування п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу необхідно визначати фактичне перебування фізичної особи в Україні: на момент укладення договору/замовлення послуги, на момент здійснення оплати, на момент початку надання послуги чи протягом усього періоду її надання?

10. Чи має право фізична особа – підприємець — платник єдиного податку другої групи отримувати оплату за дозволені для другої групи послуги в іноземній валюті на валютний рахунок фізичної особи – підприємця, відкритий в українському банку, від фізичної особи, яка належить до категорії «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу?

11. Чи впливає валюта, в якій фізична особа здійснила оплату (гривня, долар США, євро), сама по собі на визначення такої фізичної особи як «населення» для цілей п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу та на право фізичної особи – підприємця перебувати на другій групі єдиного податку?

12. Якщо замовником та отримувачем дистанційної послуги є фізична особа, яка перебуває за межами України, але оплату за цю послугу на рахунок фізичної особи – підприємця здійснила інша фізична особа, яка перебуває на території України, хто саме має враховуватися для визначення відповідності вимогам п.п. 2 п . 291.4 ст. 291 Кодексу: особа, яка є замовником/отримувачем послуги, чи особа, яка фактично здійснила оплату?

13. Чи зобов’язаний фізична особа – підприємець — платник єдиного податку другої групи при дистанційному наданні психологічних, консультаційних та освітніх послуг збирати та зберігати технічні дані, зокрема IP-адресу пристрою клієнта, з метою підтвердження фактичного перебування клієнта на території України?

14. Якщо обов’язку збирати та зберігати технічні дані або інші докази фактичного місцезнаходження клієнта законодавством не встановлено, якими саме відомостями повинен керуватися фізична особа – підприємець для визначення належності фізичної особи до категорії «населення» відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу?

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги
з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу не є специфічним, а використовується у загальному значенні.

При цьому «населення» – це сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством (З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції).

Згідно з п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (п. 291.6 ст. 291 Кодексу).

Одночасно зауважуємо, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 ст. 291 Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (п.п. 4 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Кодексу).

Відповідно до п. 292.13 ст. 292 Кодексу дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Кодексу.

Згідно з п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 Законом України від 14 липня 2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців», щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку, вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, має право надавати послуги виключно платникам єдиного податку (фізичним особам – підприємцям та юридичним особам – резидентам) та/або населенню (фізичним особам, в тому числі іноземним громадянам, які живуть в Україні тривалий час).

Тобто, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи надає дистаційно психологічні, консультативні та освітні послуги відповідно до договору, згідно з яким замовниками є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством), то такий підприємець має право перебувати на другій групі єдиного податку. При цьому фізичною особою – підприємцем самостійно визначається перелік документів, які підтверджують резидентський статус замовника вказаних послуг.

Разом з тим фізична особа – підприємець – платник єдиного податку може надавати послуги нерезидентам (фізичним особам – нерезидентам, які не знаходяться в юрисдикції України, та юридичним особам – нерезидентам) за умови переходу фізичної особи – підприємця на сплату єдиного податку, встановленого для третьої групи платників єдиного податку або на сплату інших податків і зборів.

Одночасно зауважуємо, що ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Крім того, ст. 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Також частиною першою ст. 5 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» встановлено, що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.

Крім того, слід зазначити, що ДПС не уповноважена організовувати господарську діяльність суб’єктів господарювання, а є лише контролюючим органом, який здійснює контроль за дотриманням платниками податків вимог податкового та іншого законодавства.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.