Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення
(…) щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у своєму зверненні повідомляє, що на підприємстві діє колективний договір (зареєстрований Управлінням праці та соціального захисту населення (…)). Пунктом 9 «Пільги, компенсації» Колективного договору та Положенням про надання працівникам матеріальної допомоги (Додаток 10 до цього) для посилення соціального захисту працівників підприємства, членів їх сімей передбачено проводити додаткову оплату праці шляхом надання матеріальної допомоги, зазначеної в Додатку 10 до Колективного договору, за рахунок доходів підприємства.
Зазначені виплати здійснюються в межах затвердженого кошторису витрат на матеріальні і соціальні заохочення та передбачені Фінансовим планом підприємства, затвердженим наказами (…) (…)), до сфери управління яких віднесено Підприємство.
Відповідно до умов Колективного договору, вказані виплати визначені як «додаткова оплата праці», є складовою затвердженої на підприємстві системи матеріальних заохочень та гарантовані до виплати всім працівникам підприємства за наявності відповідних підстав.
У зв’язку з чим платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:
Чи правомірно (…) включало матеріальну допомогу, що передбачена Колективним договором (Додаток 10 «Положення про надання працівникам матеріальної допомоги») як елемент додаткової оплати праці, до бази нарахування єдиного соціального внеску відповідно до ст. 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464)?
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно частиною другою ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та частиною першою ст. 15 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Відповідно до ст. 91 КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
До цього частиною третьою ст. 7 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон № 3356) встановлено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Згідно зі ст. 7 Закону № 3356 у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Крім того, ст. 2 Закону № 108 визначена структура заробітної плати, яка складається із основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.
Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану (частина сьома ст. 7 Закону № 2464).
Враховуючи викладене, у разі якщо дохід у вигляді матеріальної допомоги, яка виплачується юридичною особою (роботодавцем) на користь найманих працівників, включається до складу заробітної плати, то сума такої допомоги є базою нарахування єдиного внеску.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2026 року № 1029 затверджено Положення про Міністерство економіки та довкілля України, відповідно до п. 1 якого Міністерство економіки та довкілля України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.
Отже, з питання віднесення до складу заробітної плати суму матеріальної допомоги, яка виплачується юридичною особою (роботодавцем) на користь найманих працівників, доцільно звернутися до Міністерства економіки та довкілля України.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2026 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |