Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.10.2026 р. № 5968/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

   Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні Товариство перебуває на загальній системі оподаткування, має статус платника ПДВ.

Для забезпечення власної виробничої (господарської) діяльності, виконання конкретних посадових обов'язків та залучення іноземних фахівців, Товариство орендує житлові приміщення (квартири) у суб’єктів господарювання (фізичних осіб - підприємців/юридичних осіб). Усі іноземні фахівці перебувають у трудових відносинах з Товариством на підставі безстрокових трудових договорів. Орендарем за всіма договорами оренди житла виступає виключно Товариство, яке самостійно здійснює розрахунки з Орендодавцями у безготівковій формі. Залежно від виробничої потреби та графіка залучення фахівців, орендовані Товариством квартири надаються:

для спільного проживання та користування 2 (двох) чи 3 (трьох) працівників – нерезидентів Товариства;

або для проживання 1 (одного) працівника – нерезидента.

У разі спільного проживання 2 або 3 працівників у одній квартирі:

орендна плата сплачується Товариством загальною сумою за об’єкт нерухомості в цілому за договірними цінами;

персоніфікувати обсяг споживання послуг, час перебування, а також розрахувати конкретну суму витрат щодо кожної окремої фізичної особи є технічно та фактично неможливим.

Крім того, для забезпечення належних побутових умов у орендованих квартирах Товариство придбаває майно тривалого вжитку (посуд, білизну, рушники тощо).

Зазначене майно зараховується на баланс Товариства як МНМА/МШП, є виключною власністю Товариства та закріплюється за матеріально – відповідальною особою Товариства; надається в орендовані квартири у спільне користування працівників за внутрішніми описовими актами Товариства на період їх фактичної роботи; не передається у власність чи персональне розпорядження конкретним працівникам, підлягає обліку на балансі Товариства та залишається у власності Товариства для подальшого використання іншими співробітниками.

У зв’язку із виробничою необхідністю Товариство залучило працівника з іншого населеного пункту. Виконання таким працівником трудових обов’язків потребує його постійного перебування за місцем здійснення господарської діяльності Підприємства.

Враховуючи вищезазначене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи виникає об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та база нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) щодо вартості оренди квартири при її наданні у спільне користування 2 (двом) або 3 (трьом) працівникам, з огляду на те, що вартість оренди сплачується Товариством за об’єкт в цілому, а відсутність персоніфікованого обліку та неможливість визначення індивідуального доходу конкретної фізичної особи унеможливлює визначення об’єкта оподаткування згідно з п. 164.1 ст. 164 Кодексу?

2. Чи обов'язково Товариству укладати Додаткові угоди до трудових договорів з працівниками – нерезидентами про забезпечення їх житлом для застосування п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу (невизнання оренди додатковим благом) та не нарахування єдиного внеску, чи для цього достатньо факту спільного проживання 2-3 осіб у квартирі / відсутності персоналізації доходу?

3. У разі якщо укладення додаткових угод до трудових договорів є обов’язковим, чи буде укладення такої угоди належною підставою для застосування п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу та не нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору і єдиного внеску як при спільному проживанні 2-3 осіб, так і при проживанні 1 особи?

4. Чи виникає об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та база нарахування єдиного внеску при користуванні працівниками (як при одноосібному, так і при спільному проживанні по 2-3 особи) майном Товариства (посуд, білизна, рушники), якщо таке майно є власністю Товариства, обліковується на його балансі як МНМА/МШП та надається працівникам виключно у тимчасове користування без передачі у власність?

5. Чи є витрати на оренду житла та придбання майна для його облаштування витратами, пов’язаними з господарською діяльністю Товариства, і чи виникає у Товариства обов’язок щодо нарахування компенсуючих податкових зобов’язань з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 Кодексу?

Згідно зі ст. 9¹ Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Крім того, ст. 10 КЗпП визначено, що з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів укладається колективний договір на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань.

Згідно з ст. 13 КЗпП зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Разом з тим трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець –фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП).

Щодо першого – четвертого питань

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу якого об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного річного оподатковуваного доходу платника податків встановлено п. 164.2 ст. 164 Кодексу. Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема:

дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді:

вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу. Не є додатковим благом сума знижки звичайної ціни (вартості) при продажу (відчуженні) на користь платника податків житлової нерухомості, набутої у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно за договорами іпотеки, що забезпечує кредит, наданий в іноземній валюті (п.п. «е» п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 ст. 164 Кодексу (п.п «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказані доходи для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

З урахуванням викладеного, якщо юридична особа (роботодавець) з метою виконання фізичною особою – працівником трудової функції орендує для такого працівника/працівників нерухоме майно (квартиру) та за власний рахунок сплачує орендну плату, то дохід у вигляді вартості безоплатно отриманої послуги з оренди нерухомого майна, яка складається з суми орендної плати, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Крім того, Товариство як податковий агент зобов’язано виконати усі функції, визначені Кодексом.

Разом з тим, якщо юридичною особою (роботодавцем) відповідно до умов колективного або трудового договору працівникам Товариства з метою виконання трудової функції безоплатно надається в користування майно (посуд, білизна, рушники), що належить роботодавцю, то дохід у вигляді вартості наданого майна у розумінні Кодексу не є додатковим благом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України
від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Статтею 2 Закону № 108 визначена структура заробітної плати, яка складається із основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

При цьому згідно з п.п. 2.3.4 п. 2.3 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством) належать до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді вартості оренди житла та оплата інших товарів працівнику/працівникам за рахунок роботодавця відносяться до складу заробітної плати, а отже є базою нарахування єдиного внеску.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2026 року № 1029 затверджено Положення про Міністерство економіки та довкілля України, відповідно до п. 1 якого Міністерство економіки та довкілля України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Отже, питання необхідності укладати Додаткові угоди до трудових договорів з працівниками – нерезидентами про забезпечення їх житлом не належить до компетенції Державної податкової служби, але відносяться до повноважень Міністерства економіки та довкілля України.

Щодо п’ятого питання

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V, підрозділами 2 та 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Кодексу.

Пунктом 188.1 ст. 188 Кодексу визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 Кодексу, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.5 ст. 198 Кодексу платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних ПДВ операціях, у тому числі в негосподарській діяльності платника податку.

Господарська діяльність – діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Слід зазначити, що в межах надання індивідуальної податкової консультації ДПС не здійснює аналіз господарської діяльності платників податку та не визначає сутність операцій, які здійснюються такими платниками податків (зокрема, чи належать такі операцій до господарської діяльності платника податку, чи ні). Згідно зі ст. 36 Кодексу платники податку повинні самостійно визначати відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

Таки чином, якщо придбані з ПДВ товари/послуги використовуються платником податку в неоподатковуваних ПДВ операціях / негосподарській діяльності, то за такими товарами/послугами платник податку повинен нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 Кодексу.

Водночас, якщо сума витрат, понесених платником податку у зв'язку із придбанням таких товарів/послуг, включається до складу вартості інших товарів/послуг, що постачаються таким платником податку та операції з постачання яких оподатковуються ПДВ, то за таким товарами/послугами нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, передбачених п. 198.5 ст. 198 Кодексу, не здійснюється.

Разом з цим для надання остаточної оцінки податкових наслідків необхідно враховувати фактичні обставини здійснення операції, зміст укладених договорів та первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що може бути досліджено виключно в межах проведення відповідних перевірок, передбачених Кодексом.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

______________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.