Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.10.2026 р. № 5985/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

     Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо оподаткування операцій з отримання позики від фізичної особи – резидента України, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ є платником податку на прибуток на загальних підставах.

ТОВ планує залучити грошові кошти на поворотній основі за договором позики від фізичної особи – резидента України, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності у статусі фінансової установи (далі – позикодавець).

ТОВ просить розглянути два варіанти:

Варіант А: позикодавець – фізична особа, яка не є учасником (засновником) ТОВ і не пов’язана з ним у розумінні п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу;

Варіант Б: позикодавець – фізична особа, яка є єдиним учасником (засновником) ТОВ та здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу (керівника) ТОВ відповідно до частини першої ст. 97 Цивільного кодексу України, тобто є пов’язаною з ним у розумінні п.п. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Основними умовами планованого договору позики є:

• сума позики визначається сторонами та спрямовується на фінансування господарської діяльності ТОВ (розвиток проєкту виробництва електроенергії);

• позика є процентною: розмір процентів встановлюється сторонами на рівні до 16 відсотків річних;

• проценти нараховуються та сплачуються позикодавцю в порядку і строки, визначені договором;

• сума позики (тіло) підлягає поверненню позикодавцю у строк, визначений договором;

• ТОВ виступає податковим агентом щодо доходу позикодавця у вигляді процентів та утримує податок на доходи фізичних осіб і військовий збір при виплаті такого доходу.

ТОВ відображає операції за договором позики (тіло позики та нараховані проценти) у бухгалтерському обліку відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Чи підлягає сума процентів, нарахованих та сплачених ТОВ на користь фізичної особи – резидента України (позикодавця, який не є фінансовою установою) за договором процентної позики, відображенню у складі витрат ТОВ за правилами бухгалтерського обліку без коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, визначені розділом III Кодексу, за умови, що позика отримана від резидента України?

2. Чи застосовуються до зазначеної операції обмеження, встановлені пунктами 140.2, 140.3 ст. 140 Кодексу («тонка капіталізація») з огляду на те, що боргове зобов’язання виникає за операцією з фізичною особою – резидентом України, а не з нерезидентом?

3. Чи впливає на право ТОВ визнати проценти витратами розмір процентної ставки за договором позики (до 16 відсотків), встановлений за домовленістю сторін?

4. Чи є факт відсутності у позикодавця (фізичної особи – резидента України) статусу фінансової установи підставою для невизнання ТОВ процентів за таким договором позики витратами для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств?

5. Чи є відповіді на питання 1- 4 однаковими для варіанту А та варіанту Б, описаних у розділі 2 цього запиту, чи наявність відносин пов’язаності між ТОВ і позикодавцем (варіант Б) впливає на порядок оподаткування операції, зокрема, в контексті ст. 39 Кодексу (трансфертне ціноутворення) та ст. 140 Кодексу?

 

Щодо питань 1- 5

Частиною першою ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою ст. 1048 ЦКУ встановлено, що договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) (частина перша ст. 2 ЦКУ).

Відповідно до п. 33 частини першої ст. 1 Закону України від 14 грудня 2021 року № 1953-IX «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (зі змінами) (далі – Закон № 1953-IX) надавач фінансових послуг – фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, - інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів.

Регулятор – Національний банк України або Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень, визначеним цим Законом (п. 47 частини першої ст. 1 Закону № 1953-IX).

Частиною першою ст. 22 Закону № 1953 визначено, що державне регулювання та нагляд за діяльністю з надання фінансових послуг здійснюють:

1) щодо діяльності з надання фінансових послуг, визначених п. 9 частини першої ст. 4 цього Закону, та супровідних до них послуг - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

2) щодо діяльності з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1 - 8 частини першої ст. 4 Закону, та супровідних до них послуг - Національний банк України.

Фінансова послуга – операція або декілька операцій, пов’язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавач такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги ((п. 64 частини першої ст. 1 Закону № 1953-IX).

Згідно з п. 1 частини третьої ст. 4 Закону № 1953-IX Регулятор в межах розподілу повноважень, визначених цим Законом, у порядку, встановленому його нормативно-правовими актами, має право приймати рішення про:

належність або неналежність певних послуг чи операцій, які за своєю суттю містять ознаки одного чи декількох видів фінансових послуг згідно з цим Законом та/або спеціальними законами, до певного виду фінансових послуг, визначених частиною першою цієї статті.

Фінансова установа – юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи (п. 65 частини першої ст. 1 Закону № 1953-IX ).

Видача ліцензії - надання права на здійснення діяльності з надання фінансових послуг (певного виду фінансових послуг) на підставі відповідного рішення Регулятора та внесення відповідного запису про надавача фінансових послуг до Реєстру (п. 6 частини першої ст. 1 Закону № 1953-IX).

Надавати фінансові послуги мають право фінансові установи та інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії), крім випадків, передбачених частинами третьою - п’ятою цієї статті та спеціальними законами (частина перша ст. 13 Закону № 1953-IX).

Договір, яким передбачається надання фінансової послуги особою, яка на день укладення договору не має права надавати таку фінансову послугу відповідно до цього Закону та спеціальних законів, є нікчемними (частина п’ята ст. 13 Закону № 1953-IX).

Підпунктом 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що позика – грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Проценти – дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна (п.п. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення вважається поворотною фінансовою допомогою (абзац сьомий п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, надавати відсоткові позики юридичним особам можуть лише фінансові установи, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, - інші юридичні особи або філії іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до Закону № 1953-IX та спеціальних законів на підставі відповідної ліцензії, виданої Національним банком України або Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень.

При цьому, фізична особа може надавати підприємству поворотну фінансову допомогу, яка не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

При цьому у загальному порядку Кодексом не передбачено різниць для коригування платником податку на прибуток підприємств – резидентом фінансового результату до оподаткування при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за операціями з отримання таким платником податку позики від іншого резидента у законодавчо встановленому порядку та сплати процентів за користування такою позикою.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») ( зі змінами).

Водночас зазначаємо, що обмеження, встановлені пунктами 140.2, 140.3 ст. 140 Кодексу при виникненні боргових зобов’язань застосовуються до операцій з нерезидентами.

Крім того повідомляємо, що відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій ст. 19³ цього Кодексу, зокрема, надають індивідуальні податкові консультації, інформаційно-довідкові послуги з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Тож з питання правомірності надання позики фізичною особою – резидентом юридичній особі резиденту та встановлення дійсності правочинів при оформленні договірних відносин між ними доцільно звернутись до Національного банку України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).