Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.10.2026 р. № 6086/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

    Державна податкова служба України розглянула звернення щодо податкових наслідків з ПДВ та, керуючись пунктом 52.2 статті 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ),повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Відділ є платником ПДВ та одержувачем бюджетних коштів за кодом бюджетної класифікації 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» (далі - КЕКВ 2610) згідно Програм розвитку житлово-комунального господарства (далі – Програма), затверджених рішенням міської ради та використовуються відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.

Отримані кошти спрямовуються на інші видатки (сплата податків та зборів, та інших платежів до бюджету), заробітну плату працівників, нарахування на заробітну плату працівників.

Відділ уклав договір з Управлінням житлово-комунального господарства на постачання послуг контролю та технічного нагляду за ремонтом і утриманням шляхово-мостового господарства, об’єктів благоустрою та капітальним ремонтом, реконструкцією житлового фонду, водо-, теплопостачанням i водовідведенням. На кожну надану послугу складається акт з нарахуванням ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, Відділ просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання: чи має право Відділ, як платник ПДВ, здійснювати нарахування та сплату ПДВ з бюджетних коштів для реалізації Програми, а також які правові наслідки виникають внаслідок раніше здійснених нарахувань та сплат ПДВ за рахунок коштів місцевого бюджету?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу I ПКУ).

Згідно з пунктами 5.1 − 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені в ПКУ та законах із питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених у статті 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до пункту 1.3 Методичних рекомендації щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 № 635 (далі – Методрекомендації), елементом системи організації бухгалтерського обліку на підприємстві є облікова політика, яка може враховувати організаційно-правову форму підприємства, галузеві особливості економічної діяльності, обсяги виробництва тощо.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає, зокрема кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності (пункт 2.1 Методрекомендацій).

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БКУ) бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань. Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов (частина шоста статті 22 БКУ).

Одержувачем бюджетних коштів є суб’єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (пункт 38 частини першої статті 2 БКУ).

Частиною другою статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правові основи оподаткування  ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування  ПДВ є операції платників  ПДВ з постачання товарів / послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку (підпункт «б» 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).

Відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов’язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПКУ, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення;

електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, що наявні у зверненні, ДПС повідомляє, що при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій платники податку повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку – превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону № 996). У цьому контексті для правильного застосування норм податкового законодавства вирішальним є встановлення економічного змісту та правової природи бюджетних платежів, зокрема з’ясування того, чи мають вони компенсаційний характер та чи здійснюються як оплата вартості конкретно визначених робіт/послуг.

Для цілей оподаткування ПДВ об’єкт оподаткування визначається відповідно до статті 185 розділу V ПКУ. При цьому база оподаткування ПДВ згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначається виходячи з договірної вартості операцій з постачання товарів/послуг та включає будь-які суми коштів, що підлягають компенсації платнику ПДВ безпосередньо або через третю особу, у тому числі за рахунок бюджетних коштів.

Безпосередньо отримання платником коштів (у тому числі з бюджету за кодом 2610), якщо платник фактично не виконує роботи (постачає послуги), не призводить до виникнення об’єкту оподаткування ПДВ. Визначальним для встановлення наявності або відсутності об’єкта оподаткування ПДВ є не формальне найменування платежу (субсидія, трансферт тощо), а його економічний зміст, зокрема встановлення факту, чи є такий платіж оплатою вартості конкретних товарів/послуг, що постачаються їх отримувачем.

Водночас, враховуючи пункти 1.3 та 2.1 Методрекомендацій, Відділ самостійно формує облікову політику як складову системи організації бухгалтерського обліку та визначає в ній критерії та підходи до відображення господарських операцій з урахуванням їх фактичних обставин (наявності або відсутності постачання товарів/послуг).

Правомірність нарахування податкових зобов’язань із ПДВ за тими чи іншими операціями визначається винятково за результатами перевірок, проведених контролюючими органами згідно з главою 8 розділу ІІ ПКУ, з урахуванням конкретних обставин, підтверджених відповідними первинними документами, на виконання вимог ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу II ПКУ).