Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У М.КИЄВI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.10.2026 р. № 6087/ІПК/26-15-24-01-14-05

    Головне управління ДПС у м. Києві за результатами розгляду звернення щодо практичного застосування норм законодавства та керуючись статтею 52 глави 3 розділу II Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні фізична особа – підприємець повідомила, що є платником єдиного податку третьої групи (КВЕД 68.20), є власником житлового будинку з підвалом (літера А) (з підсобними приміщеннями площею 48 кв.м, нежитловим приміщенням площею 36 кв. метрів, підвалом площею 162 кв. метрів) та господарської будівлі (літера Б) площею 329,5 кв. метрів. Платник податку розглядає можливість передати їх в оренду.

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи може фізична особа – підприємець передати в оренду ці приміщення таким орендарям:

а) фізичній особі – підприємцю третьої групи на спрощеній системі оподаткування (з ПДВ);

б) товариству з обмеженою відповідальністю на загальній системі оподаткування (з ПДВ).

2. Чи вважаються ці приміщення саме нежитловими, які підпадають під ліміт у 900 кв. м, згідно ст. 291.5.3 Податкового кодексу України?

3. Чи треба буде реєструвати РРО, якщо надходження плати за оренду передбачити у договорі оренди на IBAN рахунок?

4. Які майнові податки я маю додатково сплачувати у разі надання вищевказаного майна в оренду?
5. Чи треба надавати додатково Декларацію про майновий стан і доходи, якщо я звітую щоквартально як фізична особа – підприємець третьої групи на спрощеній системі?

Щодо першого питання.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Критерії, за умови дотримання яких, фізичні особи – підприємці можуть бути платниками єдиного податку певної групи, визначені п. 291.4 ст. 291 Кодексу.

Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Перелік видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування, визначено п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Так, згідно з п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 кв. метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 метрів.

Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку третьої групи, яка має зареєстрований відповідний вид господарської діяльності за КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», має право в межах своєї господарської діяльності надавати в оренду житлові та нежитлові приміщення юридичним особам та фізичним особам – підприємцям незалежно від системи оподаткування, на якій вони перебувають, за умови дотримання усіх вимог, визначених пп. 291.4 – 291.5 ст. 291 Кодексу.

Щодо другого питання.

Підпунктом 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що об’єкти житлової нерухомості – будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об’єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки, зокрема, житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень (передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо) (п.п. «а» 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Водночас, згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Кодексу об’єкти нежитлової нерухомості – будівлі, їх складові частини, що не є об’єктами житлової нерухомості. До об’єктів нежитловій нерухомості відносяться, зокрема, господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо (п.п. «е» п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 Кодексу );

Таким чином, якщо у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на житловий будинок, то складові частини такого житлового будинку у вигляді допоміжних (нежитлових) приміщень, зокрема, підсобні приміщення та підвал, також є об’єктами житлової нерухомості. Водночас, господарські (присадибні) будівлі відносяться до нежитлової нерухомості.

Разом з цим повідомляємо, оскільки звернення не містить достатньої інформації для надання більш конкретної відповіді по суті, зокрема, не додані документи, які підтверджують право власності на такі об’єкти нерухомості, то будь-які висновки щодо віднесення об’єктів нерухомості до відповідних типів нерухомого майна можуть надаватися на підставі документів, які дозволяють ідентифікувати предмет запиту.

Щодо третього питання.

Правові відносини у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені Законом України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Пунктом 14 ст. 9 Закону № 265 встановлено норму, відповідно до якої, РРО не застосовується при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Вказане положення слід розуміти так, що суб’єкт господарювання може не застосовувати РРО у випадку проведення розрахунків за послуги виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, тобто суб’єкт господарювання за місцем надання послуг не здійснює прийом від споживачів готівки, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Таким чином, у разі надходження коштів за оренду майна на поточний рахунок за реквізитами у форматі IBAN виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, застосування РРО є необов’язковим.

Водночас, якщо суб’єкт господарювання за місцем надання послуг здійснює прийом від споживачів готівки, електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо, застосування РРО для такого суб’єкта господарювання є обов’язковим.

Слід зазначити, що застосування РРО за власної ініціативи суб’єкта господарювання не суперечить вимогам Закону № 265.

Щодо четвертого питання.

Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки врегульовано у ст. 266 Розділу ХІІ Кодексу.

Об’єктом оподаткування податком є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 Кодексу).

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Кодексу платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та нежитлової нерухомості.

Оскільки ст. 266 Кодексу не визначено такого платника як фізична особа – підприємець, то такий платник – власник об’єктів житлової та нежитлової нерухомості сплачує податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за нормами, передбаченими для фізичних осіб.

Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1. п. 266.3 ст. 266 Кодексу).

 Порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений п. 266.7 ст. 266 Кодексу.

Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичної особи, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості (п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Кодексу).

Водночас, п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу визначено перелік об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об’єктом оподаткування.

Пунктом 266.4 ст. 266 Кодексу передбачено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 Кодексу база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120
кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Разом з тим, пільги з податку, що сплачуються на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на об’єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності) (абзац третій п.п. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 Кодексу).

 Згідно з нормою ст. 810 глави 59 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями договором найму (оренди) житла визнається цивільно-правовий договір, в силу якого одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Наявність саме цивільно-правового договору є необхідною умовою для того, щоб відповідна операція вважалася орендною операцією для підтвердження здачі житла в оренду.

Таким чином, якщо фізичні особи – підприємці надають власне майно в оренду для отримання доходу та сплачують єдиний податок, то вони зобов'язані платити податок на нерухоме майно, оскільки власник втрачає право на пільгу з податку, яка передбачена абзацем третім п.п. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 Кодексу.

Щодо п’ятого питання.

Відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, дохід фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до Кодексу (п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларація) передбачено ст. 179 Кодексу, п. 179.1 якої передбачено, що платник податку зобов'язаний подавати річну податкову декларацію відповідно до Кодексу.

Водночас, обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання податкової декларації прямо передбачено Кодексом, якщо такий платник податку отримував, зокрема, доходи, у тому числі іноземні доходи, які згідно з Кодексом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (п. 179.2 ст. 179 Кодексу).

Таким чином, якщо фізична особа – підприємець – платник єдиного податку протягом звітного року отримувала виключно доходи від здійснення підприємницької діяльності, то така особа звільнена від подання податкової декларації про майновий стані і доходи за наслідками такого звітного року.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 глави 3 розділу II Кодексу).

 

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.