Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.10.2026 р. № 6150/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

    Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення ( ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Банк у зверненні повідомив, що під час перебування у відрядженні працівник Банку придбав у касі автовокзалу квиток на автобус міського сполучення за готівку.

При цьому у видачі фіскального чеку або іншого розрахункового документа, що підтверджує факт здійснення оплати, працівнику було відмовлено. Водночас працівнику було видано документ у форматі квитка, який за своїми ознаками відповідає електронному квитку , а саме – роздрукований на папері формату А4 електронний квиток, оформлений відповідно до вимог наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 02 липня 2025 № 1066 «Про затвердження форми, обов’язкових реквізитів та відомостей, які повинні міститися у квитку та електронному квитку».

Банк просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

Чи може зазначений документ (роздруківка електронного квитка) вважтися належним первинним документом, що підтверджує витрати працівника на проїзд під час відрядження? Чи є достатнім такий документ для невключення вартості проїду до оподатковуваного доходу працівника відповідно до положень Кодексу? Чи виникають у Банка як податкового агента, ризики донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового бору у разі відсутності фіскального чеку за наявності зазначеного квитка?

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Кодексу платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, встановлено ст. 165 Кодексу, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження (п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Відповідно до п.п. 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно з п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.

Фактична кількість днів перебування у відрядженні визначається згідно з наказом про відрядження за наявності одного чи декількох документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).

Зазначені в абзаці другому п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу витрати не є об’єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.

При цьому до підтвердних документів належать:

транспортні квитки або транспортні рахунки та багажні квитанції (у тому числі електронні квитки);

документи, отримані від осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхові поліси;

документи (виписки та/або відомості з рахунку), що містять визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітовані платіжні інструменти;

документи, що підтверджують виконання операції з використанням платіжних інструментів;

інші документи, що засвідчують вартість витрат.

Будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, зі змінами (далі – Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації також можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Згідно з п. 12 розділу II Інструкції 59 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів або документів, що підтверджують здійснення платіжної операції з їх придбання у готівковій чи безготівковій формі за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси.

У разі здійснення Інтернет-замовлення проїзних документів на автобусні пасажирські перевезення підставою для відшкодування витрат на придбання електронного квитка є роздрукований на паперовому носії проїзний документ.

Основні засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюється Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон № 2344), відповідно до ст. 41 якого пасажир зобов’язаний, зокрема в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – зареєструвати електронний квиток.

При цьому електронний квиток – це електронний проїзний документ, інформація в якому зафіксована з дотриманням вимог, встановлених законодавством, у формі електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити та відомості, який після реєстрації в автоматизованій системі обліку оплати проїзду дає право пасажиру на одержання транспортних послуг (ст. 1 Закону
№ 2344).

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.07.2025 № 1066 затвердженні форми, обов’язкові реквізити та відомості, які повинні міститися у квитку та електронному квитку.

Враховуючи зазначене, сума відшкодованих роботодавцем витрат, понесених платником податку – фізичною особою (працівником) на придбання автобусного електронного квитка, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків за умови надання таким працівником роздрукованого на паперовому носії електронного квитка та розрахункового документу або документу, що підтверджує здійснення платіжної операції з його придбання у готівковій чи безготівковій формі.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.