Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.10.2026 р. № 6330/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

       Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо податкового обліку операцій з поставки імпортних товарів та, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ є платником податку на прибуток та податку на додану вартість i здійснює імпорт товарів від нерезидентів. Умови поставки товарів — СРТ відповідно до Incoterms. Витрати на перевезення товарів до погодженого призначення оплачує продавець-нерезидент. Покупець окремо послуги перевезення не оплачує. Розрахунки за товари здійснюються після поставки.

Умови зовнішньоекономічних договорів щодо визначення дати поставки відрізняються.

В одному iз договорів передбачено, що умови поставки визначаються в рахунку-проформі або комерційному рахунку-фактурі, і датою поставки вважається дата доставки товару на склад покупця в Україні.

В інших договорах передбачено, що умови поставки визначаються у відповідних додатках до договорів. При цьому в ycix таких додатках зазначено умови поставки СРТ, однак окремого положення про те, що датою поставки вважається дата доставки товару на склад покупця в Україні, договори не містять.

Зовнішньоекономічні договори не містять окремих положень щодо моменту переходу права власності на товар продавця до покупця та моменту переходу ризиків.

У графі 4 міжнародної товарно-транспортної накладної CMR зазначаються місце та дата прийняття вантажу до перевезення. Після перевезення товар проходить митне оформлення i надходить на склад підприємства в Україні.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Щодо дати оприбуткування та документального підтвердження надходження товару:

Яка дата є підставою для визнання товару активом підприємства та його оприбуткування: дата прийняття вантажу до перевезення, зазначена у 4 CMR, дата митного оформлення чи дата фактичного надходження товару на склад покупця в Україні?

Якими первинними документами має підтверджуватися надходження імпортованого товару та яка дата повинна зазначатися в таких документах для його оприбуткування? Чи достатньо для цього CMR, митної декларації та документа про приймання товару на склад покупця, чи необхідні інші документи?

Якщо окремий акт приймання товару на склад не складається, якими документами підприємство може підтвердити дату фактичного отримання товару та його оприбуткування?

2. Щодо обліку товарів у дорозі:

Чи необхідно спочатку відображати імпортований товар на субрахунку 287 «Товари в дорозі», а після митного оформлення та фактичного надходження на склад покупця в Україні переносити його на субрахунок 281 «Товари на складі»

Яка подія та який первинний документ є підставою для відображення товару на субрахунку 287 i подальшого перенесення на субрахунок 281?

З. Щодо формування первісної вартості товару

На підставі яких документів підприємство повинно формувати первісну вартість імпортованих товарів: інвойсу, CMR, митної декларації, документа про приймання товару на склад покупця?

4. Щодо застосування валютного курсу:

На яку дату необхідно застосовувати офіційний курс гривні до іноземної валюти для визначення первісної вартості імпортованого товару, якщо оплата нерезиденту здійснюється після поставки: на дату прийняття вантажу перевізником, зазначену у графі 4 CMR, на дату митного оформлення чи на дату фактичного надходження товару на склад покупця в Україні?

 

Щодо питань 1 - 4

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

У цій же статті визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію, а господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996-XIV).

Водночас відповідно до частини другої ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами).

Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996-XIV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Частиною п’ятою ст. 8 Закону  № 996-XIV визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених у Законі № 996-XIV, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

З огляду на викладене визначення дати оприбуткування імпортованих товарів, формування їх первісної вартості, відображення товарів у дорозі на відповідних рахунках бухгалтерського обліку та застосування валютного курсу здійснюються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, які застосовує підприємство, з урахуванням умов зовнішньоекономічного договору та фактичних обставин здійснення господарських операцій. Результати відображення таких операцій у бухгалтерському обліку враховуються під час визначення фінансового результату до оподаткування та об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств з урахуванням вимог Кодексу.

При цьому під час дослідження документального підтвердження операцій із придбання імпортованих товарів враховуються умови зовнішньоекономічного договору, зокрема щодо переходу права власності, ризиків та обов’язків сторін, а також відповідні первинні та інші документи, зокрема інвойси, накладні, транспортні (перевізні) документи, митні декларації, документи, що підтверджують отримання товарів та понесені витрати, пов’язані з їх придбанням і доставкою.

Наявність митної декларації не виключає необхідності дослідження умов договору та інших документів, що підтверджують зміст і дату здійснення господарської операції. Тому документальне підтвердження такої операції для цілей оподаткування оцінюється за сукупністю відповідних документів та фактичних обставин її здійснення.

Оцінка документального підтвердження конкретних господарських операцій здійснюється під час податкового контролю.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону № 996-XIV).

Отже, надання роз’яснень з питань методології бухгалтерського обліку, порушених у зверненні, зокрема щодо визначення дати оприбуткування імпортованих товарів, відображення товарів у дорозі на відповідних рахунках бухгалтерського обліку, формування їх первісної вартості та застосування валютного курсу, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).