Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.10.2026 р. № 6346/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо оформлення товарно-транспортної накладної (далі – ТТН) під час переміщення та отримання товарно-матеріальних цінностей та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, підприємство у процесі здійснення господарської діяльності може здійснювати перевезення товарів (вантажів) для власних потреб із використанням власних або орендованих транспортних засобів.

При цьому окремий сторонній перевізник не залучається, а перевезення фактично здійснює водій, який є працівником підприємства. Крім того, у зв’язку із значним обсягом номенклатури товарів, що перевозяться, виникає питання щодо можливості зазначення в товарно-транспортній накладній узагальненої назви товару відповідно до коду та назви згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) без наведення повного переліку найменувань кожної товарної позиції.

Заявник просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є обов’язковим оформлення ТТН при перевезенні підприємством товарів (вантажів) для власних потреб власним або орендованим транспортним засобом, якщо сторонній перевізник не залучається, а перевезення здійснює водій - працівник підприємства?

2. Чи залежить обов’язок оформлення ТТН від того, чи здійснюється перевезення між власними об’єктами підприємства, зі складу до торговельного об’єкта, від постачальника до місця зберігання або між іншими місцями провадження господарської діяльності підприємства?

3. Які саме первинні документи є достатніми для підтвердження факту переміщення товарів у зазначених випадках з метою податкового обліку, якщо перевезення здійснюється без залучення стороннього перевізника?

4. Чи має право підприємство під час перевезення товарів (вантажів) для власних потреб власним або орендованим транспортом оформлювати ТТН із зазначенням лише узагальненої назви товару відповідно до назви товарної позиції за УКТ ЗЕД, без деталізації повної номенклатури товарів та без оформлення додаткових документів?

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.3 ст.5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексу та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексу і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Статтею 759  Цивільного кодексу України ( далі – ЦКУ) визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець (фізична особа) передає або зобов'язується передати наймачеві (підприємству) майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 ЦКУ право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з ст. 799 ЦКУ договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з положеннями частин першої та третьої ст. 909 ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 05 квітня 2021 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон № 2344) товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з абзацами першим та другим частини другої ст. 48 Закону № 2344 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо) (частина перша ст. 50 Закону № 2344).

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі – Правила), зареєстрованим Міністерством юстиції України 20.02.98 за №128/2568, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил (п. 11.1 глави одинадцятої Правил).

Відповідно до глави першої Правил товарно-транспортна документація – комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Відповідно до п. 11.1 глави одинадцятої Правил у разі необхідності форма товарно-транспортної накладної може бути доповнена іншими реквізитами, з урахуванням особливостей перевезень, зокрема умов та/або виду вантажу.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів у паперовому та/або електронному вигляді (е-ТТН).

У разі оформлення е-ТТН супровідні документи також додаються в електронній формі. У разі оформлення товарно-транспортної накладної у паперовій формі супровідні документи додаються в паперовій формі за підписом відповідальних осіб.

Водночас повідомляємо, що згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Товарно-транспортні накладні відносяться до первинних документів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя ст. 8 Закону № 996).

Частиною п’ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996).

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення.

Слід зазначити, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Згідно з п.п. 16 п.  4 Положення про Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту Україну, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2026 року № 1003 (далі – Положення), Мінрозвитку відповідно до покладених завдань затверджує правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до п. 1 Положення Мінрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері автомобільного транспорту.

Враховуючи викладене, питання щодо підтвердження первинними документами операцій із перевезення товарів (вантажів) для власних потреб підприємства власним або орендованим автотранспортом та порядку заповнення ТТН належать відповідно до компетенції Міністерства фінансів України та Мінрозвитку.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).