Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.10.2026 р. № 6358/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

     Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо відображення в обліку сум ПДВ по податковим накладним, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Відповідно до наданої інформації, Товариством укладено договір про надання послуг, відповідно до якого оплата вартості таких послуг у розмірі 20 відсотків сплачується після реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – Реєстр).

Податкові накладні контрагент не зареєстрував. У зв’язку з чим укладено додаткову угоду, якою передбачено, що 20 відсотків вартості отриманих послуг не підлягають оплаті, оскільки не виконані зобов’язання щодо реєстрації  таким контрагентом податкових накладних.

У бухгалтерському обліку Товариства кредиторську заборгованість списано на «Інші доходи від операційної діяльності» датою додаткової угоди.

Разом з тим, за даними бухгалтерського обліку по дебету рахунку «Податковий кредит непідтверджений» продовжує обліковуватись сума ПДВ за отриманими послугами, за якими відсутні зареєстровані в Реєстрі податкові накладні.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи можливо списати суму втраченого податкового кредиту по незареєстрованим податковим накладним на «Інші витрати операційної діяльності» до закінчення граничних строків щодо включення сум ПДВ по податкових накладних, які не зареєстровані в Реєстрі?

2. Чи достатньо для проведення цієї операції тільки додаткової угоди?

Щодо питання 1

Відповідно до абзацу першого п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування, що виникають за операціями по списанню сум податку на додану вартість за податковими накладними, які не зареєстровані в Реєстрі.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування та відповідно, об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Водночас повідомляємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996)).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Таким чином, питання щодо віднесення до складу витрат сум податку на додану вартість по незареєстрованим податковим накладним, у тому числі до закінчення граничних строків для їх реєстрації в Реєстрі, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо питання 2

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом № 996.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства відповідно до ст. 4 Закону № 996 повинні ґрунтуватися, зокрема, на принципі повного висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя ст. 8 Закону № 996).

Частиною п’ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996).

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Вимоги щодо обов’язкових реквізитів у первинних документах встановлено частиною другою ст. 9 Закону № 996.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами.

Отже, для цілей бухгалтерського обліку питання підтвердження первинними документами операцій щодо списання сум податкового кредиту по незареєстрованим податковим накладним до закінчення гранично встановленого терміну для їх реєстрації в Реєстрі належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).