Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
У своєму зверненні платник податків зазначив, що Товариством організовано виробництво товарів на території селища (…), при цьому значна частина працівників проживає у (…) та (…).
З метою організації вчасного прибуття працівників на територію Товариства та мінімізації їх запізнень, Товариство має намір здійснити придбання автобусів або ж залучити сторонні організації для здійснення доставки працівників з (…) та (…) на територію Товариства і по завершенню робочого дня у зворотному напрямку.
Таким чином, у відповідності до ст. 91 Кодексу законів про працю України, Товариство за рахунок власних коштів створює додаткові соціально – побутові пільги для своїх працівників.
Такою соціально – побутовою пільгою як перевезення працівників буде користуватися невизначене коло працівників по мірі необхідності. Тобто, таке перевезення є неперсоніфікованим. Товариство не відстежує хто з працівників скористався пільгою, крім того витрати по перевезенню працівників не включаються до фонду оплати праці таким працівникам.
В наявний Колективний договір заплановані зміни, які будуть передбачати наявність такої соціально – побутової пільги як перевезення працівників за чітко визначеним маршрутом.
На період внесення таких змін керівництвом Товариства видано наказ, яким обгрунтовано організацію маршрутного перевезення у визначений часовий проміжок для доставки працівників на роботу і з роботи, та визначено:
маршрут курсування автобусів;
час відправки автобусів;
кількість рейсів автобусів;
кількість місць доступних до перевезення автобусом.
Таким чином, платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання:
1 Чи є перевезення працівників за кошти Товариства додатковим благом, та якими податками воно має оподатковуватися?
2. Чи нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), а також чи оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, дохід у вигляді дохід у вигляді вартості перевезення працівників за кошти Товариства за умови, що колективний договір передбачає наявність додаткової соціально – побутової пільги як перевезення працівників?
3. Чи нараховується єдиний внесок, а також чи оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, дохід у вигляді дохід у вигляді вартості перевезення працівників за кошти Товариства за умови, що внутрішнім наказ по підприємству обґрунтовано організацію маршрутного перевезення у визначений часовий проміжок для доставки працівників на роботу і з роботи?
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Пунктом 191.1 ст. 191 Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Щодо першого-третього питань
Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу доходом з джерелом походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Статтею 165 Кодексу визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Крім того, п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, пп. 3 і 4 п. 170.131 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Водночас перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема:
дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді:
вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Додатково до винятків, передбачених п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не вважаються додатковим благом платника податку, зокрема, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (абзац другий п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Одночасно зауважуємо, що норми п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, а також абзацу другого п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу застосовується юридичною особою (роботодавцем) у разі використання працівниками об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать безпосередньо роботодавцю та наданих таким працівникам в безоплатне користування, або сплачуєтся компенсація вартості такого використання і такі витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).
Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Податковий агент, визначення якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Враховуючи викладене, якщо юридична особа (роботодавець) з метою виконання фізичними особами – працівниками трудової функції здійснює їх перевезення на власних транспортних засобах і такі перевезення передбачені умовами трудового або колективного договору, то дохід у вигляді вартості таких перевезень не є додатковим благом працівників, а отже не є оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.
Разом з тим, якщо юридичною особою (роботодавцем) за власний рахунок оплачуються послуги з перевезення працівників до місця роботи та з роботи, на підставі укладеного договору зі стороннім перевізником, то дохід у вигляді вартості наданих послуг включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків – фізичної особи як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
При цьому неможливість, на думку юридичної особи, персоніфікувати отриманий дохід не може слугувати підставою для звільнення платника податків від сплати відповідних податків і зборів.
Щодо єдиного внеску
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, який містить, зокрема, витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним так і орендованим транспортом(крім оплати праці водіїв).
Враховуючи викладене, витрати юридичної особи (роботодавця) на перевезення працівників до місця роботи та з роботи, на на власному транспорті або на підставі укладеного договору з перевізником не є базою нарахування єдиним внеском.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2026 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |