Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.11.2026 р. № 6371/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

   Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства щодо нарахування єдиного податку четвертої групи та мінімального податкового зобов’язання за земельні ділянки, які передані в суборенду, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні Товариство повідомило, що є платником єдиного податку четвертої групи та в подальшому планує передати в суборенду земельні ділянки іншій юридичній особі – не платнику єдиного податку четвертої групи.

Товариство, посилаючись на норми Кодексу, просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи включаються до декларації платника єдиного податку четвертої групи Орендодавця площі сільськогосподарських угідь, що надаються в суборенду не платнику єдиного податку четвертої групи?

2. Чи визначає мінімальне податкове зобов’язання Орендодавець за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, що надаються в суборенду такому орендарю? Чи вважається такий Орендар іншим платником податків в розумінні п. 295.9 ст. 295 Кодексу?

Щодо першого питання.

Особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до абзацу першого п. 292¹.1 ст. 292¹ Кодексу об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди або емфітевзису.

Частиною першою ст. 93 Земельного кодексу України (далі – Земельний кодекс) визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною першою ст. 6 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі – Закон № 161) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п'ята ст. 6 Закону № 161).

Статтями 125, 126 Земельного кодексу  встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі – Закон № 1952).

Відповідно до частини першої ст. 8 Закону № 161 орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Згідно з абзацом сьомим п. 2 частини першої ст. 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, права оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, якщо Товариство (Орендодавець) - платник єдиного податку четвертої групи, передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення та/або земель водного фонду в користування іншому суб’єкту господарювання, зокрема, Орендарю (платнику на загальній системі оподаткування чи платнику єдиного податку третьої групи) та здійснює державну реєстрацію передачі права користування такими земельними ділянками, то юридична особа, яка фактично використовує ці ділянки на праві користування, включає до податкової звітності такі орендовані площі земельних ділянок.

Тобто, Орендодавець не включає до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи площі земельних ділянок, переданих в оренду, щодо яких здійснено державну реєстрацію передачі права користування такими земельними ділянками.

Щодо другого питання.

Відповідно до п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу мінімальне податкове зобов'язання (далі – МПЗ) - мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38¹.1.4 п. 38¹.1 ст. 38¹ Кодексу).

Відповідно до п. 38¹.4 ст. 38¹ Кодексу у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Враховуючи зазначене, обов'язок з визначення загального МПЗ виникає у власників (користувачів) земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до державної реєстрації переходу права власності або права користування.

Таким чином, якщо Товариство, як Орендодавець, на підставі договору суборенди передає земельну ділянку в суборенду іншому суб’єкту господарювання, то за умови державної реєстрації такого права користування відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для нового орендаря (Орендаря) - починаючи з місяця, в якому він набув право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ такого користувача.

Разом з тим, відповідно до змісту звернення, Орендар у розумінні п. 295.9 ст. 295 Кодексу вважається іншим платником податків – платником податків на загальній системі оподаткування або платником єдиного податку третьої групи.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатись з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу II Кодексу).