Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.11.2026 р. № 6483/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

     Державна податкова служба України розглянула звернення щодо окремих питань, пов’язаних із наданням права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство має намір укласти попередній договір, предметом якого є зобов’язання Товариства у визначений термін укласти з контрагентом ліцензійний договір (основний договір) про надання дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності – фільму, серіалу чи програми (далі – Об’єкт), який буде створений на момент укладення такого ліцензійного договору.

За таким ліцензійним договором Товариство надасть контрагенту виключну ліцензію на використання Об’єкта на умовах, визначених у попередньому договорі, зокрема на розповсюдження та демонстрування (публічне сповіщення, показ), з наданням дозволу на субліцензування третім особам або без надання такого дозволу.

У попередньому договорі планується встановити такі зобов’язання сторін:

- сплату контрагентом забезпечувального платежу у визначеному розмірі у гривні, який виконуватиме функцію забезпечення виконання сторонами зобов’язання з укладення ліцензійного договору;

- при укладенні ліцензійного договору такий забезпечувальний платіж змінює статус платежу і зараховуватиметься в оплату контрагентом ліцензійної винагороди Товариству за укладеним ліцензійним договором;

- у разі ухилення/відмови контрагента від укладення ліцензійного договору у визначений у попередньому договорі строк, отриманий Товариством забезпечувальний платіж контрагенту не повертається та вважається неустойкою за невиконання контрагентом зобов’язання з укладення ліцензійного договору на умовах, визначених попереднім договором.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1) щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ при отриманні від контрагента забезпечувального платежу у грошовій формі в описаній у зверненні ситуації, а саме, чи вважається такий забезпечувальний платіж до моменту підписання ліцензійного договору гарантією укладення правочину, а не авансом за послугу згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ;

2) щодо віднесення зазначеного у зверненні забезпечувального платежу до поняття «роялті» у розумінні норм ПКУ після підписання ліцензійного договору про надання дозволу на використання Об’єкта;

3) якщо забезпечувальний платіж після підписання ліцензійного договору відповідає поняттю «роялті», чи вважається такий платіж виплатою роялті саме у грошовій формі у відповідності з підпунктом 196.1.6 пункту 196.1. статті 196 розділу І ПКУ?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та суспільні відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів визначено Законом України від 13 січня 1998 року № 9/98-ВР «Про кінематографію» зі змінами (далі − Закон № 9/98).

Згідно зі статтею 3 Закону № 9/98:

фільм – це кінематографічний, аудіовізуальний твір (у тому числі повнометражні, короткометражні фільми і серіали та їх окремі серії), що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників;

демонстрування (публічний показ, публічна демонстрація та публічне сповіщення (доведення до загального відома) фільму – професійна кінематографічна діяльність, що полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також аудіовізуальними медіа, в тому числі нелінійними;

розповсюдження фільму – процес, у рамках якого суб’єктами кінематографії фільм у будь-який спосіб безпосередньо чи опосередковано пропонується глядацькій аудиторії (дистрибуція, прокат, просування, рекламування тощо);

виключне право на фільм – майнове право юридичної або фізичної особи, що дає право тільки цій особі на використання фільму в будь-якій формі і будь-яким дозволеним способом.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Згідно зі статтею 546 ЦКУ виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть буди встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (частина друга статті 547 ЦКУ).

Відповідно до статті 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншим законом.

Згідно з частинами першими статей 420 та 433 ЦКУ до об'єктів права інтелектуальної власності та об'єктів авторського права, зокрема, належать літературні та художні твори (у тому числі аудіовізуальні твори).

Статтею 440 ЦКУ визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є, зокрема, право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Правила та умови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (у тому числі використання об'єкта права інтелектуальної власності) визначено Главою 75 ЦКУ.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які передбачають використання об’єкта права інтелектуальної власності, здійснюється на підставі правочинів, види яких визначені статтею 1107 ЦКУ.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензіат не має права використовувати об'єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (стаття 1108 ЦКУ).

Частиною першою статті 1109 ЦКУ встановлено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (частина друга статті 1109 ЦКУ).

Частиною дев’ятою статті 1109 ЦКУ передбачено, що умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.

Підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ визначено, що роялті – це будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об'єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Пунктами 201.1, 201.7 та 201.10 статті 201 розділу V ПКУ встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС інформує.

Платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») зі змінами. Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Щодо питання 1

Відповідно до вимог ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції постачальника – платника ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ, а не операції з отримання забезпечувального платежу.

У разі якщо умовами попереднього договору передбачено, що забезпечувальний платіж виконує виключно функцію засобу забезпечення належного виконання контрагентом договірних зобов'язань, не є оплатою вартості товарів/послуг, то така сума забезпечувального платежу не збільшує базу оподаткування ПДВ у Товариства при отриманні коштів від контрагента. Податкові зобов'язання Товариством при отриманні такого забезпечувального платежу не визначаються та, відповідно, податкова накладна на суму таких отриманих як забезпечувальний платіж коштів не складається.

Щодо питань 2, 3

Для цілей оподаткування ПДВ (в т.ч. для цілей застосування норм підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ) умови, при дотриманні яких той, чи інший платіж вважається роялті, чітко визначені у підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 статті 1 розділу І ПКУ.

Зокрема, платіж, що сплачується за надання права на використання об'єкту інтелектуальної власності, вважатиметься роялті якщо:

такий платіж за своєю фактичною сутністю не вважається платежем за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єкту інтелектуальної власності (у тому числі Об’єкта), у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

такий платіж за своєю фактичною сутністю не вважається платежем за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілений або на яких міститься об'єкт права інтелектуальної власності (у тому числі Об’єкта), у користування, володіння та/або розпорядження особи;

умови передачі прав на використання Об’єкта не надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження таких прав в інший спосіб.

У разі недотримання умов, визначених у підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, вказаний вище платіж не вважатиметься роялті, а розглядатиметься як оплата вартості послуг (надання права на використання Об’єкта).

Отже, якщо відповідно до умов основного договору забезпечувальний платіж, сплачений у грошовій формі, змінює свій статус і зараховується в рахунок оплати ліцензійної винагороди за надання дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності і такий платіж відповідає поняттю «роялті», визначеному у підпункті 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, то така операція згідно з підпунктом 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ.

У разі недотримання умов, визначених підпунктом 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, згідно з пунктом 187.1 статті 187 розділу V ПКУ у Товариства на дату оформлення документа, який засвідчує факт такого зарахування (якщо це є першою подією за операцією) виникають податкові зобов’язання з ПДВ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).